Як нам відхреститися від росії
Мабуть, захмарним цинізмом буде твердження про те, що чим більше українських дітей зачепить ця війна з росіянами, тим довшим буде той відрізок часу, якого нам повинно вистачити, щоб повністю відхреститися від росії. >>
Ірина Шинкарук отримала звання народної артистки України
12:10,
10.03.2019
День почався з новини, що Ірина Шинкарук отримала звання народної артистки України. І ця новина зробила мій ранок.
Пам'ятаю, як побачила Іринку вперше на сцені в Донецьку в 1993 році на "Червоній руті". Прийшла спеціально послухати, бо вже тоді кулуарами ходили розмови, що це круто. Але я пережила справжній шок. Бо маленька 14-річна дівчинка на сцені співала душею. І про голубку білу, яка, стомлена, летіла з чужини і яку "ой, та й зустріли добрії люди пострілом в груди". І магічні гуки-молитви до місяченька і сил стихії, щоб помогли милому повернутися з походу. Я тоді ще довго не могла відійти від того виступу.
Ірина тоді розділила перше місце "Червоної рути" з Олександром Пономарьовим. Пізніше її порівнювали з Ані Лорак і визначали, хто з них талановитіший, бо в обох був і голос, і артистизм, і талант. Але закони шоу-бізнесу для утримання на гребені успіху вимагали вкладання серйозних коштів або орієнтації на Росію. Ірина вирішила шукати свій шлях.
Вона вражала серйозне міжнародне журі конкурсів "Білостоцькі мальви" та "Голос Азії" (до речі, один із приїздів до Алмати став для неї по-справжньому доленосним - саме там вона познайомилася зі своїм чоловіком Віталієм). Але одруження, народження дітей і хвороба батька дещо вибили її із артистичного життя. А пізніше вона взяла на свої плечі організацію Міжнародний фестиваль мистецтв "Пісенний Спас2 ім. Володимира Шинкарука, який уже став помітним мистецьким явищем не лише в Житомирі. Минулого року вона займалася фестивалем із 3-місячною донею Катрусею на руках.
Важко перелічити усі благодійні акції та фестивалі, у яких Ірина бере участь. Дуже хочеться, щоб такі зустрічі з публікою траплялися частіше. І не лише благодійні. Ірина того варта. Бо Шинкарук для мене - це уже бренд. Ознака щирості, таланту і української душі.
Про Іринку я можу розповісти багато (зловила себе на думці, що перші мої журналістські матеріали теж були саме про неї). Але зараз просто тішуся. Можливо, не стільки званням, скільки - визнанням. Бо справді, хто-хто, а Ірина Шинкарук його заслуговує. І як співачка, і як поетка, і як активна жінка.
Браво, Іринко! Вітаю щиро!
