Навіщо Трампу та Путіну зустріч в Гельсінкі?

15:29, 16.07.2018

Низькі очікування?
 
Саме так напередодні висловився Дональд Трамп про зустріч з президентом Путіним в Хельсінки. Він має низькі очікування на зустріч, якої так прагнув. Щось подібне устами офіційних речників заявляла і Росія.
 
Отже учасники саміту заздалегідь попереджають світ, що очікувати багато від їхньої зустрічі - марно.
 
Вже сам факт, що за прикладом радянсько-американських взаємин часів розпалу "холодної війни" російсько-американський саміт відбувається на нейтральній території - в Фінляндії, для знавців є чітким сигналом - обидві країни визнають, що відносини між ними знаходяться у глибокій кризі, яка не дозволяє сторонам говорити про можливість приймати одна одну на своїй землі.
 
Проте це зовсім не означає, що ставки в великій геополітичній грі низькі.
 
Відтак, як на мене, є два важливі питання, які варто ставити у зв'язку з демонстративно заявленими низькими очікуваннями цього обговорюваного і ненависного для багатьох саміту в Хельсінки - навіщо це Трампу і Путіну?
 
При чому ці питання необхідно ставити в значно ширшому контексті, ніж оприлюднена програма зустрічі лідерів США і Росії, яка включає низку традиційних для таких подій епізодів - зустріч віч-на-віч, переговори в форматі делегацій, спільна прес-конференція тощо.
 
Що хоче виграти на чи від цієї зустрічі Трамп, і чому Путін думає, що може виграти?
 
З різних причин, але рішення про зустріч є непростим для обох лідерів.
 
Трамп, як би він це не заперечував, фактично перебуває під слідством за підозрою у зв’язках його передвиборчого штабу з росіянами, яких вже тепер офіційно, в суді, звинувачено у втручанні в виборчу кампанію США. 
 
По суті ці звинувачення задовго до появи подання на притягнення до відповідальності 12 російських офіцерів ГРУ, представлених в останній робочий день перед самітом незалежним прокурором Робертом Мюллером, стали причиною рішення Конгресу США обмежити президента США у можливості змінювати політику США щодо Росії. 
 
І, здається, це було не останнє подібне рішення.
 
Державна служба і система державної влади США назагал навіть через півтора роки після інаугурації строптивого 45-го президента США Дональда Трампа демонструє дивовижну здатність діяти самостійно, виходячи з власного розуміння пріоритетів і цінностей американської нації. 
 
Офіційна Москва, яка традиційно любить апелювати до легальності і легітимності, замість того, щоб скористатися наданою можливістю в незалежному американському суді довести, що "их там нет", натомість змушена була заявляти про чиєсь у США бажання зіпсувати атмосферу саміту в Хельсінки.
 
Але це дрібниці у порівнянні з тим, як подання на притягнення до відповідальності 12 офіцерів Головного розвідувального управління МО РФ зіпсувало святкову атмосферу у відомстві, де донедавна вважалось, що непоміченими, героїчно служать хакери-диверсанти. 
 
Справа в тому, що підписані прокурором Мюллером звинувачення містять стільки деталей про самих звинувачених і їх діяльність (імена, звання, посади, номери військових частин, адреси, способи проникнення в мережі США, способи оплати, способи спроб "замітати сліди" своєї діяльності тощо), що усі російські контррозвідки ближчим часом з ніг збиватимуться - розбиратимуться: звідки все це американці взяли, і якщо це вони змогли оприлюднити, то що ж іще вони знають про "Акваріум" і його "фауну і флору", про що не говорять вголос? Ну, нехай розважаються, - може буде менше часу пакостити в Україні.
 
Ще більш неприємним це подання є і для Дональда Трампа, який вже щонайменше півроку звичними методами інформаційних наскоків через соцмережі та менш помітними зусиллями внутрішньополітичних інтриг намагається скомпрометувати слідство, що очолює нинішній незалежний прокурор і колишній голова ФБР Роберт Мюллер. 
 
В основі позиції Трампа покладені прості тези - що би там не шукали незалежні прокурори, це не стосується Трампа особисто, слідство непрофесійне і неефективне, та й взагалі, чи було російське втручання у вибори чи виборчі системи США?
 
У відповідь Роберт Мюллер описав широкі концентричні кола навколо проблематики, якою його найняв займатися Мінюст США. Незалежний прокурор прискіпливо вивчив росіян, їх методи роботи, їх зв’язки в оточенні Дональда Трампа тощо. 
 
Тепер ситуація виглядає таким чином, що факт російського втручання можна вважати фактично доведеним. Перед і післявиборче оточення Трампа, і це теж офіційно встановлено, а звинувачення передані до суду, здійснило немало зловживань, в тому числі мало незаконні контакти з росіянами. 
 
Тому з лютого-березня цього року команда Роберта Мюллера і правова команда Дональда Трампа серйозно і затято дискутують можливість допиту у цій справі самого президента США. Доходило до того, що Роберт Мюллер загрожував прислати президенту повістку.
 
Схоже, що Дональд Трамп у притаманному стилі - йти напролом - найкращою тактикою захисту вважає напад. І зустріч з Володимиром Путіним є для нього своєрідним наступальним маневром: Трамп намагається продемонструвати, що йому нічого боятися, бо він не має ніяких незаконних зв’язків з Росією і Путіним, що він може вільно зустрічатися з Путіним і в обличчя висловлювати йому претензії або просто не погоджуватися (що має бути принциповою відмінністю між ним і його попередником у президентському кабінеті). Ну, і передвиборчі обіцянки потрібно дотримуватися.
 
З точки зору субстантивного легше перерахувати теми, на які можуть говорити президенти Росії і США в Хельсінки, ніж навіть наближено спрогнозувати, про що вони можуть домовитися. Порядок денний саміту, безперечно, має включати і Сирію, і Україну, і ядерні озброєння, і Іран, і ціни на енергоносії, а відтак - "Північний потік - 2".
 
Для Володимира Путіна саміт теж не є простим рішенням. Після вдаваних та реальних досягнень в Україні, Сирії, на виборах і референдумах в ЄС, на чемпіонаті світу з футболу тощо, приходять тяжкі роздуми про ціну питання і про можливості Росії витримати конфронтацію зі США.
 
Останнім часом зовнішньополітична ситуація для РФ не була тріумфальним маршем. Санкції проти Росії все ще тривають і розширюються. Вони завдають серйозного удару по репутації і по майбутньому становищу РФ в світі. Російські глобальні доктрини хоч і реалізуються в частині зменшення впливу США та ЄС, але неоднозначні у питанні покращення можливостей для самої РФ. 
 
Санкції мають складний і погано зрозумілий ефект на російську економіку. Роз’єднаний і політично неготовий до конфронтації з Росією (чи будь-ким) Захід все ж таки веде військові приготування, об’єднується в найскладніших ситуаціях і намагається організовано протидіяти російським спецслужбам і спецзасобам впливу. 
 
Останнім часом США з партнерами завдали кілька дуже болючих ударів по російському самолюбству в Сирії (реальні втрати, можливо, і непринципові для РФ, але предмет для роздумів з’явився). На цьому тлі розгортаються проблеми з країнами-сателітами - Вірменією і Білоруссю (наразі усе ще контрольоване Росією, але тенденції неприємні). Україна опирається і, здається, не поспішає програвати/розвалюватися попри усі немалі зусилля, що докладаються до цього.
 
Але Володимир Путін попри явну і однозначну картину безпорадності у протистоянні зі США, все ж таки погодився на саміт. Перш за все тому, що не має іншого виходу. Росія замала і заслабка для того, щоб ігнорувати США. Так, на піку можливостей, РФ може створювати проблеми і звертати на себе увагу. І оскільки далі для Росії можливостей відкритого протистояння немає, до привернуту до себе увагу Путін має використати для початку торгу і переговорів. Це дає шанс виграти час, зняти зайву напругу, прикинути шанси і варіанти.
 
Інша причина - сам Дональд Трамп. Очевидно для Путіна комфортно зустрічатися зі світовим лідером, який так багато і пишно розсипався компліментами на його адресу. Але більш важливо те, що чинячи на РФ тиск в одних питаннях, в інших Дональд Трамп діє настільки необдумано, різко, категорично, прямолінійно, що розширює можливості для зовнішньополітичних маневрів Росії. Перш за все, мова йде про баланс американських та російських інтересів в Європі.
 
Так, неприкритий тиск США у виконанні Дональда Трампа на ФРН може у підсумку призвести до закриття проекту "Північний потік 2". Це буде для РФ втрата, але не стратегічна. Адже можливості нарощування поставок енергоносіїв в Європу існують. Для тиску на Україну тепер вже існують значно ефективніші за енергоносії механізми. Але найважливіше, що ціною питання може і, схоже, вже стала серйозна криза у відносинах США та європейських партнерів.
 
Гіпотетична втрата Росією "Північного потоку 2" в обмін на гіпотетичний розвал НАТО - чим не гра для Росії? І це далеко не єдиний гіпотетичний сценарій, що може бути делікатно прозондований під час зустрічі. Давайте пригадаємо оприлюднені в американських ЗМІ старання близькосхідного альянсу модерувати домовленість між РФ і США "Сирія в обмін на Україну".
 
Отже низькі очікування Дональда Трампа і Володимира Путіна від хельсінського саміту можуть бути лише позицією низького старту перед довгою дистанцією.

  • «Кандиди», «кандиди»...

    «Латинсько-український словник» (що може бути далі від виборів!) подає значення слова... candidus, a, um — білосніжний, блискучий, осяйний, чистий, ясний. >>

  • Україна в небезпецi,

    «Калигула, Кай, третий римский император (37-41). Сума­сбродный деспот, возведенный на престол войсками. Желая уничтожить сенат, призрачный остаток учреждений республиканского Рима, возвел в сенаторы своего коня. Был убит». >>

  • 5 років тому під Слов'янськом убито капітана СБУ Геннадія Біліченка

    П'ять років минуло з тих пір, як під Слов'янському пострілами із засідки був убитий капітан СБУ Геннадій Біліченко. Людина, який мав наказ "не відповідати на провокації". Убивши Геннадія, Гіркін сказав в перехопленій телефонній розмові, яку почула вся Україна: "покришили когось великого". >>

  • Що буде, якщо все-таки переможе Зеленський

    Ви запитаєте, "а чому Зеленський не може робити те, що робить Порошенко?”. Не може, бо не дуже розумний і не має здібностей – це зрозуміло кожному, хто слухав його виступи без сценарію. Не може, бо він “малорос”, який не любить Україну і мріє “повернути все як було” >>

  • Зеленський, Пінчук і Путін: «брати-близнюки»

    Зеленський підтримав офіційну позицію держави, що Крим належить Україні. Однак він ніяким чином не пояснив, як планує повертати контроль України над ним. Зеленський, зокрема, зазначив, що "Крим повернеться після зміни правлячого режиму в Росії". >>