Дуже франківська історія

Дуже франківська історія. Коло старої синагоги в центрі міста стоїть пам'ятник страченим націоналістам.

Відбувалося все так. 14 листопада 1943 року в місцевому театрі йшла прем'єра оперети "Шаріка". Туди увірвалися фашисти і затримали всіх, хто був у вишиванках - понад сотню людей, у тому числі жінок. Зокрема, під арешт потрапили молоді провідники українського підпілля.

17 листопада 27 хлопців привели під синагогу навпроти театру і розстріляли за участь в ОУН. Їх прив'язували до 10 смерекових стовпів і страчували на очах у міста. Перші - співали "Ще не вмерла" і вигукували "Слава Україні!", тож останнім позатуляли роти кляпом.

Цю історію, зокрема, описав польський письменник Тадеуш Ольшанський. Малим хлопцем він став випадковим свідком розстрілу - сидів поруч, на постаменті зруйнованого пам'ятника Адаму Міцкевичу і все в деталях запам'ятав.

Саме так: 1943 рік, війна в Станіславі, українці, в тому числі молоді хлопці з ОУН пішли на прем'єру в театр. Уявляєте? Це до дискусії про те, що варто, а що не варто робити в часи війни.

Нині синагога діюча. Поруч працює невеликий готель з єврейським колоритом і смачним ресторанчиком. Популярне місце, куди ходять на сніданки і вечері. Вулиця невелика - на 100 метрв - і нині так і називається - Страчених націоналістів.

У тій частині, що межує з пам'ятником - магазин, де продають сантехніку і польську фарбу Snieżka. Навпроти - той самий відновлений Міцкевич, філармонія в приміщенні колишнього театру і навіть російський Сбербанк.