Парад симулякрів

Ще вчора я був у Празі, а сьогодні вже в Києві. Учора в Чехії був День визволення від фашизму, а сьогодні у нас – День Перемоги. Проте, разюча відмінність цих вражень очевидна.

Чехи, як справжні європейці, не ідеологізують і не міфологізують цю подію. Їхня невелика, але горда країна, знає, що таке справжня демократія і воля народу. Для них однаково неприйнятний як фашизм, так і комунізм, оскільки це тоталітарні режими. Переживши німецьку окупацію, вони не дозволили новим російським окупантам у 1968 році розчавити свою свободу, хоча радянські танки вже йшли по Празі...

Ну й тепер відносно Перемоги, як такої.

У будь-якої перемоги є зримі ознаки. Навіть елементарні. Коли я бачу ідеальне асфальтове покриття вулиць Праги і їхню фантастичну бруківку доріг і тротуарів, коли я милуюся ідеальною чистотою та гармонією вулиць і проспектів – для мене це справжня Перемога чехів.

Коли я бачу доброзичливих, усміхнених пражан, які при приблизно однаковому курсі їхньої крони і нашої гривні до євро і такими ж цінами в магазинах, отримують в десять разів більшу заробітну платню, я розумію – це справжня Перемога. Вони можуть пишатися своїми здобутками!

А чим пишатися нам?

Скаліченими долями наших дідів? Мільйонами непоправних втрат? Десятиліттями тоталітарного радянського режиму і повним розгулом корупції і торжеством олігархії в Незалежній Україні?

Чи, можливо, пишатися занепадом нашої культури, освіти, медицини і нашим оголтілим телебаченням, яке вже скалічило мільйони молодих душ?

Чи пишатися нашими дорогами і тротуарами, які у будь-якого європейця викликають ступор, тому що такого асфальту в Європі просто не буває?

То що ми святкуємо і навіщо?!

Державна машина створює нам СИМУЛЯКРИ – ілюзорні візії перемог, якими нас привчили пишатися.

І дуже символічно, що один із найяскравіших таких симулякрів сучасності – Євробачення, яке проходить в Києві, – це зовсім не свято. І не наша перемога. Це лише гарна ілюзія успішності на фоні нашого соціального колапсу, коли під яскраву картинку відбувається не менш феєричний дерибан виділених на цю подію коштів.

А життя – не ілюзорне, а справжнє і повноцінне – тим часом розмірено і спокійно тече десь там, за кордонами нашої Батьківщини...

То може досить жити симулякрами?