Україна чи Європа або Що робити з «Законом про освіту»?

Чехія. Кафе. Поки «дитячий фестиваль», на який мене запросили якчлена журі, відвідує майстерню шоколаду, сиджу навпроти через площу, виглядаю нашу делегацію у вікно і строчу цей допис.

Страсті в Україні навколо законопроекту про Освіту розгоряються. Не сумніваюся в тому, що в Законі закладені іноваційні тенденції. Бачу, що пані Міністр хоче оновити освітній процес в Україні, зробити його європейським. Як і бачу те, що в гонитві за європейським почало губитися українське.

Якщо взяти відому вже всім 7 статтю нового Закону про освіту, в якій ідеться про мову освіти, то бачимо, що про українську мову у цій статті один рядок, а про мови меншин 5 пунктів!

Пані Ліля стверджує, цитую: «Поняття «білінгвіальної освіти» відсутнє в законопроекті «Про освіту». Взагалі.» Точно? Ви впевнені? Термін «білінгвальна освіта» в законі таки відсутній, але це не означає, що немає самого поняття.

Беремо пункт 4. «Заклади освіти відповідно до освітньої програми можуть здійснювати освітній процес двома і більше мовами (державною мовою, а також мовами національних меншин, іншими мовами), викладати одну чи кілька дисциплін англійською та/або іншими мовами.» Може високе керівництво і закладало в цей пункт інші смисли, однак я, як практик, скажу наступне: «Якщо я захочу ввести «білінгвальну освіту» будь-де в будь-якій школі України, то за цим пунктом закону я це зроблю.

Дуже цікавим виглядає виправдання, що може якимось активістам щось і не подобається в Законопроекті, однак Законопроект відповідає іншим чинним законам. Умгу, це точно, що відповідає, тільки автори чомусь замовчують, якому саме чинному закону відповідає Законопроект. А це ганебний закон Ка-Ка (Ківалова-Колесніченка).

«Ми не можемо збільшити в школах меншин кількість українських предметів, бо в законі Ка-Ка ст.20, п.8, чітко прописано, що в школах меншин викладання предметів здійснюється регіональними мовами, окрім укрмови, укліт…» - кажуть автори Законопроекту і при цьому ж пропонують експериментальну методику «білінвального викладання».

Однак, якщо вже знову звернутися до того ж самого пункту закону Ка-Ка, то двомовне викладання предметів іншими мовами, окрім регіональної, теж суперечить цьому закону. Чому ж тоді збільшення предметів українською – це неприйнятний шлях і порушення закону, а збільшення предметів іншими мовами – це прийнятний шлях і не порушує закон?

Мене дивує, чому МОН, шукаючи різні екпериментальні, двозначні білінгвальні методики, до яких і в Європі ставляться неоднозначно, (тому вона і екпериментальна) і досі НЕ ініціює РЕФОРМУВАННЯ шкіл національних меншин, у яких навчання повинно проводитися державною мовою, залишивши, як предмет, мову меншини. Ми боїмося, що це не по-європейськи?

Та Європа давно розформувала в себе школи меншин. У Європі немає державних (фінансування з бюджету) шкіл з навчанням мовою меншини, бо європейці вважають це дискримінацією меншини, сегрегацією, обсервацією і гетто.

Меншина в Європі зобов’язана ІНТЕГРУВАТИСЯ в суспільство через школу, через вивчення мови. Європейські держави паралельно забезпечують можливість вивчати меншинам свою мову в різних мовних спільнотах, гуртках та приватних школах. Про що і в нашій Конституції сказано.

До речі, у державних школах у Європі також не прийнято навчання іноземними мовами. Якщо там і є англійська школа з навчанням англійською мовою (німецькою, голандською тощо) – це приватні школи, які утримуються за кошт батьків чи іншої спільноти.

Але повернімося до Закону. Коли Лілія Гриневич стала міністром, я зраділа. Мої ж слова: «Нарешті прийшла жінка. Вона наведе лад!».

Спочатку влітку ми написали листа до Міністра освіти, за підписом сотень активістів, з проханням припинити дискримінацію дітей меншин у школах для меншин і ввести їм повноцінне навчання державною мовою. Запитали, що робиться Міністерством у цьому напрямку. Отримали відповідь за підписом заступника на 6-ти аркушах, з посиланнями на закони, чому в цьому напрямку нічого зробити не можна.

Тепер  перед нами постає Закон з двоякими формулюваннями і вічним захисником мов меншин в Україні, дуже чемним і впевненим, Юрієм Кононенком, який, складається таке враження, повинен бути не директором цілого всеукраїнського департаменту дошкільної та середньої освіти, а адвокатом Ка-Ка в якійсь приватній фірмочці.

«Оптимісти-та-розслабся» мене заспокоюють, що в другому читанні внесемо правочки – і все… Для них повідомляю, щоб внести потрібні (наші) правки в Закон про освіту, які нарешті спрацюють на користь Україні – паралельно потрібно внести певні правки в існуючі закони, в яких ідеться про мову і навчання, наприклад, в Закон Ка-Ка. І це можливо зробити. Так часто робиться, вноситься новий Закон, і паралельно правки в існуючі закони. Таке собі пакетне голосування.

Однак не в нашому випадку.Є верховнорадівський РЕГЛАМЕНТ. За ним правки в «суміжні» закони вносяться разом із новим Законопректом в ПЕРШОМУ читанні, і якщо їх у першому читанні не було, то в другому читанні – уже не внесеш. ЯК ВАМ ТАКИЙ ПОВОРОТ? Не уявляю, як тепер викручуватиметься Міністерство. Мабуть знову отримаю лист на 6 сторінок, чому це зробити неможливо.

До останнього вірю Пані Лілії. Відомо всім, не сама ж міністр пише МОНівські документи чи Закони. Це роблять підлеглі. Якщо припустити, що нового міністра підставили, то це означає, що к чортам треба гнати таких підлеглих…

З майстерні шоколаду почали виходити діти. Біжу до них. Я ж на фестивалі дитячої творчості. До речі, організатори фестивалю, знаючи,що мені буде цікаво, запланували для мене похід по чеських школах. Напишу про свої враження.