Порося, підкладене Росії тисячу років тому

У мене чергове відкриття. І знову в суперечці з рускім міром про місце високої культурної російської мови в Україні і місце лубкової, простолюдинської, української. Через це відкриття я тепер розумію, чому нас усіх треба ЗНИЩИТИ. БАЖАНО ФІЗИЧНО. ЩОБ І ДУХУ НЕ БУЛО. ЩОБ І ЗВУКУ УКРАЇНСЬКОГО НЕ ЗВУЧАЛО!!! Чому їм українська мова, як кістка в горлі.

Насправді відкриття і на відкриття не схоже, бо базується на відомих речах. Скоріше, це прозріння. Ми це знаємо, читали, в інституті вчили, але ж прозріння в тому і полягає, що зрів, зрів (дивився-дивився) на відомі речі і нарешті прозрів (побачив). Дійшло, називається.

Це відкриття (прозріння) до мене прийшло нещодавно в Софії Київській. Приїхали до нас родичі і пішли ми на екскурсію. Серед центрального собору є колони. Вони обнесені скляними стінами, щоб люди колон не замацували, але бачили, що на них є. А на тих стінах видряпані написи. Їх дряпали кияни ще в Київській русі. Бо ж русичі (місцеве населення) були грамотні. Так само, як зараз у нас непереборне бажання дряпати на стінах «Слава Україні», так само, як у совку було непереборне бажання дряпати «тут був Вася», так само русичі (грамотний народ) дряпали своє. Ярослав Мудрий навіть указ видав для народу «Під час служб у храмах не дряпати стіни!» Але хтось таки дряпати вмудрявся і ці написи дійшли до нас.

У той час літературною мовою була церковно-слов’янська (давні літературні пам’ятки), а народ на вулицях і вдома розмовляв розмовною. І написи на стінах видряпано розмовною. Читаю і обімліваю… Матір Божа, якою мовою це написано? Передаю дослівно: «Господи, помози рабу своєму, Ігнатові. А прізвище моє Саєтат» Можна ще побачити «Господи, помози рабу своєму Петрові» або «Федорові».

Читаю і прозріваю. Та це ж українська! Якби вони були зроблені 100-200 років тому, все зрозуміло. Але ж їм тисячу років, Карл! Можна побачити слова «кволий», «посеред», «батько», «ПОРОСЯ». Прохання до бога «ворогов трясцею оточи». Ці написи 1000 років тому зробили люди майже українською !!! мовою. Я ж їх бачила і раніше, чому ж тільки зараз «врубляюся»?!

Ви розумієте? У тому далекому Х столітті русичі розмовляли майже як ми і дряпали свої написи нашою мовою! І якщо на той час уже існувала писемна форма цієї мови, а мова ж виникла не разом з письмом, а раніше, то скільки років нею до писемності розмовляли усно? Тобто, за мовною ознакою ми прямі нащадки отих далеких предків, які існували і розмовляли задовго до Київської русі, і Русь на цьому історичному відрізку стоїть десь посередині між нами і нашими предками з їхньою мовою, дуже близькою до української.

Мова нас пов’язує мотузочком крізь століття і віки і аж волає: «Та зрозумійте ж Ви, українці, спадкоємці, якого Ви древнього роду-племені будете!» І ця древня мова ніяк не російська, вона за всіма граматичними ознаками і словами українська, хоча і на російську віддалено, дуже віддалено, як на далекого родича в десятому коліні, теж схожа.

А тепер про престол. Як його посісти, якщо він не твій? Правильно, усунути справжнього спадкоємця і довести, що «наслєднік» - ти.

Отже, російській імперії вдалося збудувати теорію, що русичі, Київська русь, князі, руські богатирі, історія і територія – все їхнє, і вони - наслєднікі. Вони цю теорію будували довго. Почали ще за царів, продовжили за радянської влади, утверджують в новітній історії, проголосивши себе «собіратєлямі зємєль рускіх». Вони кажуть, що це все їхнє: русичі, Київська русь, князі, руські богатирі, історія й територія.

І ми, Карл, зі своїми «поросям» на стінах і своєю українською мовою – зайва ланка, яка їм все ламає!

Знищити. Знищити, щоб і звуку не було. Історичні документи переписати. В храмах з написами зробити стійла. Мову заборонити. А хто нею розмовляє – розстріляти. Залишки заклеймити, висміяти, перевчити, щоб звучала тільки російська. Бо тільки так «наслєднік» замкне логічний ланцюжок.

Чи знав древній русич, який видряпав на стіні Київського храму слово «порося», яку свиню підсунув росії?