Смертельна недуга країни

Ігри влади навколо е-декларування, які окрім зриву виконання міжнародних зобов'язань вперше висвітлили недовіру між Президентом та прем'єром.

Протистояння НАБУ та ГПУ з СБУ. Публічні сварки Насирова з Марушевською. Ситуація з Монтян, яка на камеру привітала окупацію України РФ та публічні страти українських правоохоронців і далі насолоджується свободою пересування.

Неспроможність отримати впродовж року кредити МВФ. Неспроможність вивести впродовж двох з половиною років з піке вітчизняну економіку та перекладання економічної відповідальності за свою нездалість владою на громадян у вигляді підвищених більше необхідного тарифів (очевидно як інструмент фінансової компенсації оліхархам).

Неспроможність влади повернутися в правове поле країни, в тому числі існування поза законом правлячої урядової коаліції.

Відсутінсть послідовності та будь-якої зваженої політики щодо держави-окупанта і тимчасово окупованих територій.

Цей ряд нескінченний. На жаль.

І, на жаль, свідчить він про одне - українська держава в частині функціонування системи української влади як інструменту управління суспільними процесами та забезпечення розвитку держави та благополуччя народу остаточно припинила своє існування.

Агонія ще якийсь час триватиме, але симптоматику смертельної недуги не помітити можуть лише невиправні оптимісти та романтики.

Тим більша відповідальність на нас - громадянах. Тепер вже остаточно доля цієї країни залежить лише від нас. А протистоять нам не лише росіяни і російська держава - це найслабший з наших ворогів. Але багато в чому і країни Заходу, а найбільше - вітчизняна бюрократія та політичний клас.

Буде боляче.