«Ніхто, крім нас, брате!», «Одужуй, друже, ти ж десантура!» - так вітали одне одного у центральному військовому госпіталі поранені бійці. Вздовж алеї, котра перетинає госпітальний комплекс, посеред парку в альтанках зібралися невеликі групи солдатів – хлопці з загіпсованими або перев’язаними кінцівками, на милицях і у візочках. Поголені, акуратні, позитивні.
І десантники, і їхні побратими з інших родів військ, і волонтери – всі «прогулюємось» від однієї компанії до іншої, від альтанки до лавочки, заходимо у відділення, де лікують хлопців з опіками: вони лежать у палаті («лежачі») і щиро радіють появі доволі галасливих гостей з гостинцями. Гостинці, щоправда, намагаються нам і повернути – нема куди складати. В справді: біля кожного ліжка повнісінько фруктів, цукерок і пиріжків. «Ми не голодуємо, ви ліпше хлопцям у травматологію смаколики занесіть», - просять солдати.
Ми відмовляємось, оскільки подарунки в опіковий якраз і передали поранені з відділу травматології, і залишаємо шоколад наймолодшому з поранених – зовсім ще молодому хлопчині з обпеченою до кістки рукою. Він неквапом розповідає свою військову епопею, включно з моментом отримання опіків.
Третій рік неоголошеної війни я слухаю історії тих, хто на цій війні боронить Україну, хто кладе за Україну здоров’я, хто ненавидить «паркетних генералів» і не довіряє політикам, які роблять бізнес на крові тисяч справжніх чоловіків. Поранених не цікавить, що сказала Надія Савченко або що пообіцяв місцевим органам влади Володимир Гройсман – з усього масиву інформації, яку хлопці отримують, їх найбільше тривожать питання можливого наступу сепаратистів і російського війська на Донбасі, виплата пенсій їхнім батькам, болячки дружин…
Ці сміливі чоловіки запевняють, що у разі наступу ворога захистять своїх рідних і нас усіх і що за нинішніх українських реалій це їхня робота – боронити Україну. Ці прекрасні чоловіки знають: з ними Бог та Україна.
А 18-річна тоненька дівчинка з величезними русалчиними очима з позивним «Вітамінка», вислухавши міркування побратимів, зітхає і тихенько каже мені: «Знаєш, я дуже сподіваюсь, що наступу бойовиків не буде – я вчитись хочу!».
Останнього Гетьмана України Павла Скоропадського – православного відспівав і передав землі на чужині, на католицькому кладовищі, греко-католицький священник. >>
Якби не "знали, куди йшли" - то путінський бліц-кріг би вдався, і держава не мала б часу для отримання допомоги, організації спротиву та мобілізації суспільства. Не знали тільки, що цей час буде бездарно просраний. >>
В 1945 Корольова відряджають до Німеччини у складі комісії з вивчення німецької трофейної техніки, насамперед ракетної. В результаті з трофейного німецького ФАУ-2 зʼявляється перша радянська балістична ракета Р-1. >>
Керівникам бойових підрозділів не дали слова, ми не могли відверто поспілкуватися про реальні проблеми про забезпечення ЗСУ. Уявіть собі цинізм ситуації, зібрати бойових командирів для масовки і для шоу! >>
Нині ми отримали не просто поганий, а ще й запізнілий закон, який не посилить мобілізацію нових захисників, але цілком може послабити мотивацію тих, хто захищає країну вже не перший рік. >>
Відповідати за мобілізацію мають вмотивовані та компетентні люди. Міноборони та ТЦК нічого не роблять, чекають на добровольців та тих, кого інколи хапають у бусік. >>
