Не сотвори собі кумира

Зазначу одразу – останні заяви Надії Савченко у мене так само викликають багато запитань і багато з чим я можу посперечатися. Але мова зараз не стільки про це, скільки про психологію натовпу.

Цікава це штука – психологія натовпу. Ще дві тисячі років цей феномен був яскраво змальований у Новому Заповіті, коли люди, які в екстазі вигукували Христу «Осанна», через тиждень з не меншим ентузіазмом і піною біля рота  кричали «Розіпни!». Втім, як казав Булгаков вустами Воланда, люди за цей час мало в чому змінилися.

Ці асоціації викликав галас, який піднявся навколо останніх заяв народного депутата Надії Савченко. І того, наскільки у пересічних громадян змінилося сприйняття її за останні півроку, особливо з часу тріумфального її повернення в Україну 25 травня цього року. Упаси Боже, я жодним чином не хочу порівнювати Надію ні з Христом, ні з Жанною д’Арк, ні з будь-яким іншим історичним персонажем. Мова йде, повторюю, лише про психологію натовпу.

Так от, натовпу притаманні екзальтація та відсутність критичного мислення. Натовп чекає лише «доброго пастиря», який має привести людство до «світлого майбутнього», обійшовши усі перешкоди і здолавши всіх ворогів. При чому, за першої ж помилки, натовп з легкістю скидає з п`єдесталу попереднього кумира і ставить туди нового. А на голову колишнього кумира падають ненависть і прокльони за невиправдані власні сподівання і «зраджені мрії».  

Схоже, Надію Савченко може спіткати доля Віктора Ющенка, якого теж свого часу оголосили месією. Обожнювання Віктора Андрійовича на момент його інавгурації доходило подекуди до рівня релігійного екстазу. Але саме ті, хто найвище його підносив, потім найбільш «істово» його ж і проклинали.

Те ж саме відбувається і з Надією – якщо на момент повернення її в Україну багато хто готовий був проголосити її якщо не святою, то Міністром оборони, Президентом і Генпрокурором одночасно, то нині на сайті Президента з’явилася петиція про те, щоб «позбавити Надію Савченко звання Героя України». При чому, на момент написання цих слів петиція набрала уже більше 4 тисяч підписів.

Насправді це все сумно. Бо час нам почати ставитися до наших політиків не як до «добрих пастирів» чи «месій», а як до звичайних людей, які на певний час виконують певну презентативну функцію. І будь-яку заяву сприймати не як кінець світу, а лише як певну точку зору окремої людини, з якою кожен може погодитися чи не погодитися. Для морально зрілої людини будь-яка, навіть дуже неоднозначна заява – це лише привід для дискусії. Для психології натовпу, кожна заява кумира – це привід «істово молитися» чи «істово проклинати», кидання між «осанна» і «розіпни».

До речі, традиція «істово молиться», а після цього «істово проклинати» – це характерна риса «руського міра» з їхнім чеканням «доброго царя». І хоч як це парадоксально, але всі, хто перебуває в цьому психотипі, опиняються під владою цього «руського міра», хоч би в які патріотичні вишиванки вони не рядилися. Бо українцям все-таки притаманне більш критичне ставлення до світу і до влади – якщо проаналізувати весь історичний пісенний епос, там не знайдеться й натяку на «моління» на жодного з героїв. Висока оцінка – так, похвала – так, але не за те, що він такий сам із себе хороший, а за його вчинки. Та й то не завжди – тому ж Богдану Хмельницькому добряче дісталося на горіхи не лише від Тараса Шевченка, але і в народних думах.

Так що, пора нам в наших очікуваннях спускатися на грішну землю і перестати шукати Лідера, а почати шукати Ідею, під яку знайдеться і свій лідер, і своя команда. Це більше притаманно українцям. Бо у нас є історична традиція обрання гетьмана, а не помазання на царство «доброго царя». І гетьмана завжди можна переобрати, а цар або помирає, лишивши спадкоємця, або натовп його «нізвергає», щоб на його місце піднести нового. До речі, позиція натовпу в останньому випадку дуже зручна і безвідповідальна – він або підносить, або «нізвергає», а все решта – крайніх не знайти.

А Надія Савченко не перший кумир, і не останній в новітній історії України. По-людськи мені її трохи шкода, бо істерія, закручена навколо неї з приводу її звільнення, тепер грає проти неї.

І як тут не згадати ще один постулат із Біблії – «Не сотвори собі кумира».