Істерія, яка нагнітається навколо завтрашнього «Маршу рівності» все більше наштовхує на думку, що він відбудеться. І що без мордобою він не обійдеться. І справа тут не тільки (і не стільки) у відсутності толерантності в суспільстві. А в тому, що все це нагадує бородатий анекдот: «Весілля у розпалі. Тут у зал ввалюється натовп молодиків: «Бійку замовляли?» - «Та ні, яка ще бійка?» - «Нічого не знаємо, заплачено!».
Взагалі, питання толерантності закінчується там, де починаються розмови про толерантність. Усі пам’ятають початок 90-х і «Бар «Чорний кіт» із Костею Гнатенком. На той час багато хто знав, що він не такий, як інші, але ніхто не відмовляв йому у таланті і професійності. У 2000-х з телеекранів щодня лунала «Голубая луна» Борі Моїсеєва – і теж мало хто обурювався. Зрештою, у 2007 році, як і в 2012-му сотні тисяч киян зібралися на Майдані, щоб послухати виступ сера Елтона Джона – і про жодний мордобій мови не було.
А в неділю, можна навіть не битися об заклад, бійка буде. Бо мета цього маршу – не стільки відстоювання прав сексуальних меншин, скільки відпрацьовування «картинки» для різноманітних світових структур. І відбувається він якраз напередодні голосування про безвізовий режим для України.
У зв’язку з цим згадується один епізод початку 2000-х, коли в Києві створювалися різні групи з популяризації троцькізму та інших лівих течій. Як розповідав один знайомий, на комуністичній демонстрації на 7 листопада він побачив одного досить відомого політолога, який тоді очолював одну з троцькістських організацій. Той тримав у руках портрет Троцького із написом латинкою TROTSKY, а поряд ішов колега із організації-донора цього руху. Йшли, втім, вони недовго – за деякий час одна з бабусь, яка йшла поряд, роздивилася, що це за зображення і з криком «Он же Кирова убил!» видерла портрет з рук і пошматувала. «Можна не сумніватися, що невдовзі цей гурт отримав солідний транш на «просування своїх ідей»,- закінчив розповідь знайомий.
Приблизно те відбувається і з київським Прайдом. По-перше, як уже зазначалося, запланований він якраз напередодні голосування за безвізовий режим України, коли інтерес до ситуації в Україні максимальний. По-друге, інформаційна «артпідготовка» почалася задовго до нього, щоб створити потрібний градус напруги в суспільстві. А там – ролі уже розписані, явки і паролі роздані. І чим більше буде учасників цієї вистави, тим краще. І чим більше буде крові, тим у більшому виграші будуть її автори.
Мінімальний виграш – солідний транш від європейських організацій-донорів на проведення різних тренінгів та інформаційних кампаній для просування ідей ЛГБТ в маси. Максимальний – відвертий тиск європейських ЛГБТ-лоббі на українську владу з вимогою легалізації одностатевих шлюбів, дозволів на всиновлення дітей і багато чого такого. Чим кривавіша буде картинка, тим більшим може бути тиск.
Свої преференції матимуть і ті, хто закликає дати відсіч усяким збоченствам. Мінімум – електоральні та інформаційні, максимум – фінансові, можливо навіть – і з одного джерела, хоча вони навряд чи про це здогадуватимуться.
Найгірше, що серед тих, хто таки вийде на Марш рівності, як і серед їхніх противників, буде багато тих, хто щиро вважатиме, що він відстоює власну позицію. І саме вони в першу чергу стануть жертвами кривавої бійки. В той час, як кошти і преференції за цю виставу ділитимуть зовсім інші люди.
По-людськи мені їх шкода. А втім, це теж їхній вибір.