42 роки провів у неволі: У Львові перепоховали останки воїна УПА та дисидента Данила Шумука

15:17, 28.12.2024
42 роки провів у неволі: У Львові перепоховали останки воїна УПА та дисидента Данила Шумука

Рональд Рейган і Данило Шумук. (Фото: Волинські новини)

На полі почесних поховань Личаківського цвинтаря у Львові в п’ятницю, 27 грудня, урочисто перепоховали останки видатного українського дисидента та борця за незалежність України Данила Шумука.

 

Як інформує УМ, про це повідомили у пресслужбі мерії Львова.

 

42 роки, 6 місяців і 7 днів – стільки часу за своє життя провів у тюрмах і концтаборах громадський діяч Данило Шумук.

 

Уродженець волинського села Боремщина доживав віку й був похований у місті Красноармійськ (нинішня назва – Покровськ) Донецької області. Зараз цей населений пункт намагаються захопити російські війська.

 

Аби вберегти могилу воїна УПА й дисидента, його останки 27 грудня перепоховали у Львові на Личаківському кладовищі. Фактично з-під обстрілів прах Данила Шумука евакуювали бійці 13-ї бригади НГУ «Хартія».

 

Знищення могил воїнів – одна із тих речей, що зараз роблять росіяни, акцентував письменник, історик та військовий Вахтанг Кіпіані. Саме він виступив ініціатором перепоховання і допомагав родині подолати всі дозвільні процедури.

 

«Перепоховання Данила Шумука варто розглядати як вдячність і пам’ять. Цій людині 28 грудня могло б виповнитися 110 років. Він заслуговує бути серед своїх побратимів із визвольного руху та серед борців за вільну Україну. У польських, німецьких та радянських тюрмах Шумук сидів за те, що був українцем і бачив свою державу вільною», – розповів Вахтанг Кіпіані.

 

 

Чин відспівування видатного громадського діяча відбувся в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра й Павла, що в історичному центрі Львова. Домовину з останками несли військовослужбовці під супровід оркестра. У храмі, крім молитви за упокій, присутні виконали колядку, бо ж повстанці любили колядувати на Різдво.

 

Онука політв’язня Ніна Калач звернулася до Львівської міськради із проханням перенести прах її діда із Покровська до Львова. З її слів, дідусь був би задоволений опинитися серед інших дисидентів та воїнів УПА.

 

«Дуже втішена, що Львів так прийняв мого дідуся, чого ми, направду, не очікували. Не знаю, чи могло бути краще місце для перепоховання, бо від родом із заходу України – із Волині. Тому на заході, певне, краще», – зазначила Ніна Калач.

 

Із храму траурна процесія попрямувала на Личаківське кладовище. Перехожі львів’яни здебільшого зустрічали кортеж, стоячи на колінах. На цвинтарі Вахтанг Кіпіані зачитав біографію учасника українського руху опору.

 

 

Член-засновник Української Гельсінської групи, дисидент і політв’язень Мирослав Маринович пригадав: Данило Шумук шукав ідеалу й любив правду.

 

«Всі правдолюбці обов’язково зустрічають опір, невдоволення та спротив. Але цей правдолюб все ж шукав правди. Ми вшановуємо людину, яка понад усе любила Україну, витримувала всі катування, випробування і не втрачала любові», – акцентував Мирослав Маринович.

 

Ховали Данила Шумука з усіма військовими почестями: воїни салютували трьома залпами, а онука отримала прапори, що покривали труну. Могила волинянина розташувалася на Полі Почесних поховань № 67 – по ліву сторону від центрального входу.

 

Данило Шумук відстоював за незалежність української держави в один час із Євгеном Сверстюком, Іваном Дзюбою, Василем Стусом, В’ячеславом Чорноволом. Але, на жаль, його ім’я не стало настільки відомим в Україні.

 

 

«Є чимало пояснень, чому постать Данила Шумука не надто популяризована в нашому суспільстві. Він не був поетом чи письменником, а відомий збірками своїх спогадів «За східним обрієм», «Пережите й передумане». Радянська система намагалася зробити так, щоби погляди уродженця Волині не виходили за межі Союзу, переслідуючи його.

 

Книги видавалися в Європі і США. Тому вийшло так, що українська діаспора знала про Данила Шумука більше, ніж українці тут. А ще він був дисидентом, тому будь-яку інформацію про нього обмежували», – роз’яснив завідувач відділу історії Волинського краєзнавчого музею Богдан Зек.

 

Данило Лаврентійович Шумук народився 30 січня 1914 року в селі Боремщина, що тепер у Любомльській громаді, був дев’ятою дитиною в родині.

 

Став учасником національно-визвольної боротьби із 17-ти років. У 1934-му волинянина заарештували поляки за розповсюдження комуністичної літератури та організацію селянського страйку. Звільнили Шумука за амністією через понад п’ять років.

 

Після цього повернувся на Батьківщину, викладав у школі географію. У травні 1941 року його заарештувала вже радянська влада «як брата ворога народу». З тюрми призвали до Червоної Армії. Згодом чоловік потрапив у німецький полон, з якого, зрештою, вдалося втекти.

 

Із березня 1943-го волинянин вступив до Української повстанської армії. За участь у лавах повстанців у 1945-му був заарештований радянським НКВС і засуджений до смертної кари. Проте покарання замінили на 20-річне ув’язнення.

 

У серпні 1956 року Данила Шумука достроково звільнили. Уже через рік чоловік відмовився співпрацювати з КГБ, тому знову був заарештований. Суд призначив 10 років ув’язнення за обвинуваченням в антирадянській пропаганді й агітації.

 

Відбувши покарання, у Києві познайомився з дисидентами Іваном Світличним, Надією Світличною, Євгеном Сверстюком, Іваном Дзюбою. Одночасно писав спогади. Перша книга «За східним обрієм» вийшла в Парижі.

 

У січні 1972 року за участь в українському національно-демократичному русі КДБ заарештувало близько ста осіб, серед яких був Данило Шумук. Волинянина вкотре засудили – 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. Він натомість писав листи про відмову від радянського громадянства.

 

У неволі брав активну участь у численних акціях протестів, голодівках, хоча хворів і неодноразово потрапляв до лікарні. Пізніше Данило Шумук став членом-засновником Гельсінської Групи в місцях позбавлення волі.

 

У 1987-му закінчився термін заслання, після якого дисидент емігрував до Канади. Там навіть мав виступу Білому Домі, зустрічався із президентом США Рональдом Рейганом. Спогади Шумука були перевидані під назвою «Пережите й передумане».

 

У 2002-му чоловік повернувся до України та оселився в дочки Віри в місті Красноармійськ (нині – Покровськ), де й помер на 91-му році життя. Серце видатного громадського діяча перестало битися 21 травня 2004-го. Данила Шумука посмертно нагородили орденом «За мужність» I ступеня.

 

Як повідомляла УМ, Історія УПА: як повстанська десантура підкорювала небо.