Сьогодні 983-й день широкомасштабної війни росії проти України.
Очевидно, що ціллю цієї агресії є не тільки українські міста і села, території, вихід до морів, енергетичні об’єкти. Ціллю цієї агресії є знищення українців. Ця війна заряджена ненавистю до українців як нації. До наших цінностей, історії, культури і мови. Все, що складає основу нашої ідентичності – Росія офіційно називає нацизмом. Нашу державу – режимом і хунтою.
Одна із причин імперської російської агресії до України – це те, що ми є демократична країна не лише за формою правління, але і за цінностями. Ми країна, де громадяни мають політичні свободи, плюралістичні вибори, не бояться критикувати політиків у соціальних мережах і ходити на мітинги. Можуть подати на владу до суду або домогтися звільнення з посад чиновників. Інколи – навіть змусити до втечі президента.
Наша демократія – це велика небезпека для Росії, як вважають у Кремлі. Не лише через наші внутрішні процеси виборів чи свободу медіа. Демократичні країни світу об’єднані в Європейський Союз і НАТО. Критерієм членства є наявність розвинених демократичних інституцій, верховенства права, і прагнення до миру. Демократичні країни співпрацюють і вирішують суперечки цивілізованими, правовими, дипломатичними інструментами.
Тому Росія не сприймає демократію біля власних кордонів. Ми бачимо, як системно вона знищує прояви демократичного розвитку на теренах колишнього СРСР.
На 983-му дні війни Україна залишається демократією, і це говорить про стійкість наших конституційних демократичних інституцій і наявність ціннісної основи.
Попри обмеження воєнного стану, більшість українців (57%) вважає, що Україна – демократична країна. Більше того, опитування показують, що українці поступово усвідомлюють цінність демократії.
Наприкінці 2023 року на запитання, що для самих громадян є важливішим: щоб ми мали сильного лідера (лідерів) чи щоб ми мали демократичну систему 59% відповіли, що Україні демократична система важливіша. Частка тих, хто вважав, що Україні важливіше мати сильного лідера – 32%.
В 2020 року у людей були інші пріоритети. І вони змінилися.
Втім, демократія не є чимось сталим. Це те, що навіть у мирні часи, до яких ми рано чи пізно повернемося, потребує відстоювання та правового захисту.
Ще 2021 року
я застерігав, що окрім втрати незалежності внаслідок зовнішньої агресії, перед нами розгортається новий ризик – повної або часткової внутрішньої втрати демократії.
Небезпека полягає в тому, що в останні роки згортання демократії відбувається в усьому світі. Політична свобода часто стає предметом компромісів, аби не перешкоджати прагматичним альянсам між демократіями та гібридними чи авторитарними режимами.
Світ стрімко змінюється, і не на користь більших свобод для кожної людини. Подивіться на міжнародні рейтинги демократії. Від середини 2000-х років тренд до побудови ліберальних відкритих суспільств почав згасати, підсилений економічними кризами 2008 року. Після цього часу у всіх регіонах світу кількість демократій скоротилася. Дослідник демократії Леррі Даймонд назвав це «демократичною рецесією».
Пандемія Covid-19 активізувала цей тренд кілька років тому, коли потрібно було обирати між демократією та фізичною безпекою.
Подивіться на те, що сталося із Угорщиною, Таїландом, Туреччиною, які були демократичними країнами в 1990-ті роки.
Унікальність України в тому, що в 2023 році ми найбільше зміцнили демократію серед 29 країн Центральної Європи та Центральної Азії. Ми довели, що демократія для нас важлива під час війни, на тлі загального погіршення рівня демократичного врядування в регіоні протягом останніх 20 років поспіль.
Ще один ризик полягає у тому, що власне поняття демократії зазнає трансформацій у ближчі роки. Це означає, що зміняться самі ці стандарти, які вважалися універсальними. Цей виклик ускладнений світовим зростанням популізму, що проявилося і в українських виборчих кампаніях і сформувало новий політичний стиль.
Ця демагогічна гра може бути небезпечною. Адже протилежні ідеології у своїх найбільш радикальних проявах розчиняються одна в одній; так знайшли спільну мову комунізм як крайня ліва політична програма і фашизм.
Тому і нестримний популізм пройде коротшим шляхом до деспотії, ніж до більшої демократії, анархії чи охлократії.
За таких умов перед українцями як нацією може постати дуже реалістичний ризик втрати демократичних завоювань, і він навіть може бути розіграним у жанрі легкого шоу, де на глум будуть поставлені й інші фундаментальні речі: гідність, національна культура, державність, національна ідея як така.
Демократія має пройти через новий процес актуалізації її значення, переоцінювання, перевинайдення і переутвердження її цінності для кожного українця. Це здоровий процес, і я переконаний, суспільний запит, відповідальні політичні сили, нинішні чи нові, зможуть відстояти цінність свободи, межі якої декілька разів відвойовували громадяни на майданах і на фронті.
Зрештою, наша країна зробила найбільший прогрес серед країн регіону – у нас було обрано 6 президентів, 18 прем’єр-міністрів, 9 скликань Верховної Ради. Це важливий фундамент, з якого має постати архітектура для подальшого життя нації, а не руїна. Тестом цього фундаменту будуть найближчі вибори регіонального чи національного масштабу.
Новий світ уже висуває до нас і нові економічні вимоги, і це завдання буде ускладнене життєвими потребами відбудови зруйнованих війною міст і галузей промисловості. Це питання цілісної стратегії, яку мають генерувати спільно бізнес і влада в діалозі, який повинен включати взаємну повагу, конструктив і гарантувати економічні свободи.
Українці зараз надзвичайно консолідовані. Рекордна більшість бачить свою країну в колі європейських і євроатлантичних структур; вимагають свободи, справедливості, рівних економічних можливостей; але політика ідентичності і єднання нації вимагає ще більшого часу й більших зусиль, аби суспільство могло продемонструвати стійкі імунітети до імперських, популістських чи авторитарних маніпуляцій.
І якщо влада зараз не втілить повністю ці напрямки політики, з відповідними конституційними і законодавчими гарантіями незмінності курсу, ми знову можемо мати відкатні явища.
Однією з гарантій того, що відступу від нього не буде, є надійна підтримка внутрішнього курсу з боку країн-лідерів демократичного світу. Це і військова допомога, технічна міжнародна допомога, і політична єдність ключових європейських гравців у питанні територіальної цілісності України, спільний тиск на Росію санкційною політикою.
Критично важливо у внутрішній політиці не девальвувати дискусію про майбутнє нашої держави, не допустити нових міфів і брехні, не забути імен видатних українців, які стояли біля витоків незалежності, і гідно вшанувати тисячі нових героїв.
Ми бачили численні спроби переписати історію Майдану або Помаранчевої революції. Не можна втратити правду про війну, а це може легко відбутися у пропагандистській грі термінами і дефініціями, чим насправді є цей конфлікт і хто є його сторонами.
Ми всі у великому боргу перед кожним українським солдатом, добровольцем, військовим лікарем і волонтером.
Якщо ми будемо пасивними в питаннях сучасної історії, ми можемо опинитися в пастці між фейками зовнішньої пропаганди і позбавленим гідності самовисміюванням. В обох випадках буде втрачено значення, сенс і цінність пройденого шляху. Це сценарій стратегічної поразки, який не можна допустити.
Національна платформа, ідентичність українців як політичної нації є найважливішим фактором встановлення миру, звільнення від окупації і повернення анексованих територій; це формула вічної України.
Слава Україні