Тризуб перемагає: 102-метрова скульптура у Києві нарешті позбулася радянського символу, фото

До Дня відновлення Незалежності — 24 серпня — влада пообіцяла, що кияни й гості міста побачать на щиті монумента «Батьківщини-Матері» замість радянського герба 400-кілограмовий Тризуб.

Навколо точилося багато дискусій і відвертих маніпуляцій, однак 6 серпня український символ підняли на місце того, який декомунізувати зобов’язував закон України ще 2015 року, згідно з внесеними змінами про засудження комуністичного та інших тоталітарних режимів. На заміну герба витрачено 28 млн грн.

«Очевидно, що ніхто пам’ятник демонтувати не буде, але цей радянський герб має бути усунутий з громадського простору. Чи то зрізанням, чи то накладанням», — ще 5 років тому в ефірі телеканалу «Прямий» заявляв директор Українського інституту національної пам’яті, один з авторів закону про декомунізацію Володимир В’ятрович.

Пропозиція розміщення тризуба на місці радянського герба на цьому спадкові радянських часів, який було здано 1981 року, — пізнішого часу. Реалізацію проєкту з декомунізації «Батьківщини-Матері» почали під час роботи на посаді очільника Мінкультури та інформаційної політики Олександра Ткаченка.

Нагадаємо, що новий президент у країні — з 2019 року, цей міністр обіймав посаду впродовж 2020—2023 років. Тобто маємо явно не спринтерські темпи виконання норм закону.

Одне з найнагальніших питань тепер — як правильно переназвати скульптуру, щоб назва працювала для утвердження іміджу України, яка має непростий спадок імперського та радянського панування на своїй території, однак змогла вибороти Незалежність і на нинішньому етапі майже півтора року відбиває повномасштабний збройний напад росії. Як варіант: «Україна. Трансформація».

За словами скульптора Олексія Пергаменщика, автора Тризуба, який уже прикрасив найвищу не лише в Україні, а загалом у Європі скульптуру, митець не спав два місяці й не бачив родини, напрацьовуючи два десятки різних варіантів.

«Я виварював різні за товщиною фрагменти Тризуба. А ще були варіанти — від дзеркального до матового, і ми по черзі підвішували їх на щиті. А це, на хвилиночку, виглядало так: кожний фрагмент треба було підняти на 100 метрів угору на тросі, підвісити, потім — спуститися на сто метрів, потім — поїхати на міст Патона, щоб подивитися, як воно виглядає, повернутися назад, потім — знову піднятися, підрізати якісь два сантиметри, спуститися... І так шість чи сім разів, — розповів Олексій Пергаменщик в інтерв’ю Національному агентству «Укрінформ».

— Це реально серйозна робота, а не прогулянка в лісі. Це справжня монументальна скульптура, і я думаю, що всі побачать її красу. Звісно, буде й купа критики, прізвиськ... Наприклад, мені вже дали прізвисько Льоша-тризуб».

Фундаментальні кам’яні витвори Олексія Пергаменщика, який вражає глибоким знанням історії, прикрашають площі, зокрема, Києва, Борисполя, Полтави, Очакова. Ще на п’ятому курсі Спілка художників замовила Олексію для Очакова пам’ятник мариністу Руфіну Судковському (наш український Айвазовський. — Ред.), який він зробив 2,5-метровим й саме тоді зрозумів, що монументальне мистецтво, особливо в камені, йому найбільш цікаве.

Коли випускався, залишки каменю, які завезли в Художню академію, зібрав у скульптуру Святослава на коні. До цього часу в Україні коня з каменю ніхто не робив. Захистився в 2004 році з цією серйозною вагомою скульптурою — 16 тонн. Виникло бажання поставити її у Києві на Пейзажній алеї. Домовився з Шевченківською РДА, що подарує пам’ятник Києву, але за умови: дадуть саме те місце, де був понад тисячу років тому двір князя-воїна Святослава.

Згодом у центрі Полтави зробив 137-фігурний 13-метровий барельєф, присвячений найвідомішій пам’ятці давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім».

«Потрібно ставити пам’ятники лише в камені, особливо в граніті, бо вони вічні. Граніт є найтвердішим скульптурним матеріалом на планеті — в рази твердіший за мармур і пісковик. Відповідно, він і найдовговічніший!» — такий один з основних принципів роботи скульптора, учня Василя Бородая, який довершував монументальну 102-метрову «Батьківщину-Матір».

У творчому доробку Олексія Пергаменщика — 6-метрова скульптура автора гімну України Павла Чубинського. Його з постаментом, фундаментом і барельєфами (із житомирського каменю — білого граніту) створили за 4 місяці. Встановили у Борисполі на території Книшового меморіально-паркового комплексу. На торці постаменту — гранітний рушник із текстом Гімну України, а це дуже тонка робота.

Так само в Борисполі, за кілька десятків кілометрів від Києва, око містян радує пам’ятник могутньо-героїчному князю Борису. Цей пам’ятник важить дві тонни, а створював скульптор його з 10-тонного каменю. Із Борисом, за словами митця, було складно. Бо в Чубинського з 10-тонної брили він забрав 3/4 від початкового варіанта, а в Бориса — 4/5.

Своїм покликанням Олексій вважає увіковічнення для нащадків українських достойників. «Загалом, окрім історичних тематик, мене нічого не цікавить, бо навіщо витрачати час і гроші держави на те, що не є найпотрібнішим? — каже скульптор. — А в нашій державі фактично абсолютно не ілюстрована історія. Утім, куди не кинь оком — у нас є суперцікава історія, яка перетинається з загальноєвропейською геополітикою, культурологією та із зародженням макролюдських цінностей».