Холодний Яр як місце сили. Пам’ять, що стає дорогою до майбутнього
Є місця, де історія присутня фізично — у ландшафті, у деревах, у дорогах, у могилах, у голосах людей, які приїздять уклонитися тим, хто не скорився. >>
Комсомолець Іван Дибенко стереже колгоспні поля (Хорольський район Полтавської області, 1932 р.). (Фото: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного.)
7 серпня 1932 року ухвалили «Закон про п’ять колосків» – так у народі назвали Постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності».
Символічні п’ять колосків тримає в руках скульптура дівчинки, яка зустрічає відвідувачів Музею Голодомору, – як нагадування про кривавий закон.
Як інформує УМ, про це 7 серпня у Фейсбуці нагадує Музей Голодомору.
Ініціатором розробки та ухвалення постанови був диктатор Йосип Сталін. 25 липня 1932 року він особисто запропонував видати закон «проти розкрадання кооперативного і колгоспного майна та вантажів на транспорті» та оголосив «…громадську власність (кооперативну, колгоспну, державну) священною і недоторканою».
Згідно з постановою, вантажі на залізничному та водному транспорті, а також майно колгоспів і кооперативів (врожай на полях, худоба, припаси, кооперативні склади й магазини) прирівняли до державної власності. За його крадіжку передбачалася найвища міра покарання – розстріл з конфіскацією майна або, за наявності «пом’якшувальних обставин», позбавлення волі на строк не менше 10 років з конфіскацією. Амністію для засуджених за такі злочини постанова вимагала не застосовувати.
«Крадіжкою» вважали навіть знайдені на полі кілька колосків, качан кукурудзи чи кілька картоплин, що залишилися після збору врожаю. Вважалося: нехай краще зогниє, але не дістанеться «класовому ворогу».
«Після збиральної кампанії на полі залишалися колоски. Коли люди пасли худобу, вони не мали права піднімати навіть зернинки, що лежить долі. За це кидали до в’язниці. Поля охороняли комсомольці-активісти, а колгоспні комори – сторожі. Біля полів будували вишки, на яких стояли озброєні люди, завданням яких було “ловити шпіонів”», – згадував Олександр Ковтун, спогади якого зафіксовані в Національній книзі пам’яті жертв Голодомору Сумської області.
Своєрідний пік застосування карального «Закону про п’ять колосків» припадає на завершальний етап хлібозаготівельної кампанії кінця листопада 1932 – січня 1933. Саме в цей період, вичерпавши так звані «видимі припаси хліба», влада починає виконувати заготівельний план, вилучаючи у селян «розкрадений, незаконно розданий і прихований хліб». Політика була така: якщо не виконав план хлібозаготівель, а в тебе знайшли бодай щось їстівне, отже, ти вкрав і приховав. Таємний помел зерна теж вважався кримінальним злочином і підпадав під дію постанови. Через це жорна у селян вилучали або ж розбивали їх. По суті, закон забороняв селянам розпоряджатися вирощеною власноруч їжею.
«Закон про п’ять колосків» став одним із ключових документів Голодомору, адже позбавив українців права на порятунок. Його ухвала стала смертним вироком мільйонам українців. Коли заберуть все до останньої зернини, тих, хто намагатиметься вижити, судитимуть як ворогів народу.
У розпал Голодомору нерідко траплялося, що «Закон про п’ять колосків» застосовували у буквальному розумінні слова до селян, які помирали від голоду. Приміром, в Арбузинському і Гросулівському районах Одеської області «крадії» навіть не дожили до розгляду справ у суді та померли від виснаження.
За інформацією, оприлюдненою в 1988 році газетою «Правда», за неповні п’ять місяців після прийняття «Закону про п’ять колосків», за його статтями було засуджено 54 645 осіб. З них 2110 – до страти. Карали й дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу. Постанова була чинною до 1947 року, поки її не замінив Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про кримінальну відповідальність за крадіжки державного і суспільного майна», що встановлював диференційовану відповідальність – покарання варіювалося від 5 до 25 років залежно від тяжкості злочину.
Як інформує УМ, дослідниця Голодомору Вікторія Малько: чому «фаховим» історикам не дає спокою одна дисертація?
Є місця, де історія присутня фізично — у ландшафті, у деревах, у дорогах, у могилах, у голосах людей, які приїздять уклонитися тим, хто не скорився. >>
Народний депутат, історик, ексголова УІНП Володимир В'ятрович обурений інформацію польських медіа про нібито пропозицію української сторони змінити назву підрозділу Сил спеціальних операцій. >>
Спільні українсько-польські пошукові дослідження проведуть на території колишнього села Гута Пеняцька (нині у межах Підкамінської селищної територіальної громади Золочівського району Львівської області) з 8 по 19 червня 2026 року. >>
У ХХ столітті українці пережили майже все, що може випасти на долю народу: розпад імперій, революції, голод, окупації, війни, терор і десятки років бездержавності. >>
Масштабний виставковий проєкт «Шлях Героїв. Пам’яті Симона Петлюри», що представляє унікальні артефакти доби Української Народної Республіки урочисто відкрився в Національному музеї історії України (НМІУ). >>
Презентація книги «А це наш Петлюра. Спомини про Голову Директорії та Головного Отамана військ УНР» відомого історика, упорядника Володимира Сергійчука відбулася у Національному музеї літератури України. >>