Чернігів: із 285 тисяч мешканців у місті залишилося менше половини

14:30, 22.03.2022
Чернігів: із 285 тисяч мешканців у місті залишилося менше половини

Древній Чернігів рятується від рашистської навали. (Коллаж автора)

Північний шлях на Київ у повномасштабній війні росії проти України закриває древній Чернігів.  Уже вдень 24 лютого українські бійці зупинили наступ противника на цей стратегічний обласний центр. Двадцять сьому добу Чернігів обстрілюють і бомбардують загарбницькі війська, але місто не здається, хоч і знаходиться в оперативному оточенні ворога.

 

Журналістка Вікторія Сидорова 22 березня повідомляє: «Воду для техпотреб зранку набрали в Десні, для їжі - в бюветі. Продукти ще є, комунікацій - нема. Гріємося в сусіда чи на вулиці на сонечку. В квартирі +9.  Світла нема, термінали, банкомати не працюють».

 

 «У місті лишається орієнтовно 130 тисяч людей. До війни було 285 (тис.), - констатував міський голова Чернігова Владислав Атрошенко в опублікованому на початку доби 22 березня інтерв’ю виданню «Лівий берег». - Тож приблизно 150-155 тисяч людей виїхало. Наразі в місті залишається дуже мало тих, хто реально може ремонтувати об’єкти критичної інфраструктури, із цим є проблеми. Також із числа тих, хто залишився, значуща частина тих, хто просто сам не в змозі дати собі ради».

 

Із найтрагічніших руйнувань у Чернігові варто згадати такі. Російські загарбники 2 березня здійснили авіа удар  по Чернігівській районній лікарні з пологовим та ковідним відділеннями.Частина  приміщень  перетворилася на непридатні до використання за призначенням через вибиті вікна, двері. Була пошкоджена частина  медичного обладнання та апаратури. Благо, обійшлося без людських жертв. Кількапрацівниківзакладу отримали контузії легкого ступеня.

 

Після вибуху у лікарні тимчасово було припинено електропостачання. Їжу швидко для сотні пацієнтів зготували, до речі,на відкритому вогні в казані, який вже багато років використовувався під час свят для приготування козацького кулішу.Вдалося оперативно відновити  електропостачання та теплозабезпечення в повному обсязі. Заклад продовжує надавати стаціонарну та амбулаторну спеціалізовану медичну допомогу всім, хто потребує, як військовослужбовцям, так і цивільному населенню.

 

Станом на тепер, у місті працюють дві опорні лікарні.  У кожній – по близько 200 пацієнтів, за словами міського голови.

 

Один із найцинічніших злочинів російської армії вбивць стався 16 березня у Чернігові. Близько 10 ранкурашисти   обстріляли людей, які стояли в черзі за хлібом. Загинуло 14 людей, 18 поранених. Тієї доби агресором було вбито у Чернігові загалом53 людини.

 

До повномасштабної війни росії проти України у місті було у середньому 8 небіжчиків. Нині це число – 40.

 

Місто постійно руйнують ворожі снаряди. Пошкоджено пам'ятку архітектури ХІХ століття будинок Василя Тарновського, в якій знаходилась юнацька бібліотека. Агресор поцілив у Чернігівську політехніку – розбив корпус. Здійснив авіа удари по стадіону імені Юрія Гагаріна. Зруйнував готель «Україна» і багато житлових будівель, більшість об’єктів інфраструктури міста.

 

Замінованапряма дорога Чернігів-Київ(через Каличівку, Іванівку, Ягідне). Люди лісовими стежками рятуються з міста,  яке по кілька разів накриває кількагодинними обстрілами рашистська  артилерія фактично трохи не щодня.

 

«На 23 день війни ми з дружиною, віддавши запаси  продуктів теробороні, полишили багатостраждальний Чернігів, який  методично практично через кожні 10 хвилин розстрілювали артилерією окупанти, - поділився своєю історією журналіст, історик Сергій Павленко. -  Коли після зникнення електрики, тепла, води, газ почав ледь коптіти, я знайшов карту, аби прокласти піший шлях до свого села, відрізане від обласного центру двома підірваними мостами. 

 

На жаль, мій  головний маршрут забракував боєць тероборони, оскільки він вів прямо на позиції ворогів, на фронтову лінію… 

 

Зрештою я отримав підказку, як вибратися з міста. Це було зовсім несподіване для мене місце. Ми пройшли між рядами мін, що лежали просто на дорозі. Невдовзі нас зібралося у ліску близько 1000 чоловік.

 

Був ранок, а кількість біженців збільшувалася…Передні чекали команди, що робити далі. Зрештою несподівано почався обстріл. Люди попадали, хто куди.

 

Ледь все стихло- передні рушили поспіхом уперед. Ми за ними. Знову обстріл. Моторошне бахкання. Свистить щось над головою…

 

Плач дітей! Шестирічний хлопчик волав, наче його різали. Психіку цієї дитини після цього навряд чи буде просто відновити до нормального стану…

 

Так само поряд моторошно нявчав-завивав наляканий котик, якого несла жіночка. Шість кілометрів такої дороги!

 

Невдовзі почали прибувати на транспорті волонтери. Місцеві хлопці, які  мають авто. Нам пощастило втиснутися  у багажник легкової  машини, яка хоч і ламалася разів 30 (9 дорослих та дітей втиснулося!), та  довезла до  річкової переправи.

 

Потім ми їхали  в авто  іншого волонтера якимись потайними дорогами. Він передав нас у наступний бусик, який підвіз до повороту на моє село.  Дуже вдячний всім цим нашим рятівникам, особливо бійцям тероборони ( на жаль, зі зрозумілих причин не буду світити їхні імена), землякам, які допомогли добратися  до самого додому.  Ніхто не взяв жодної гривні! Навіть нагодували після трьох годин «подорожі».

 

Особливо вдячний бійцю тероборони, який допоміг нам з дружиною нести рюкзаки.  Хай Бог оберігає всіх наших рятівників! Зворушений добродіянням їх, органів місцевого самоврядування, які  допомагають рятувати мешканців Чернігова від окупантської сваволі, насилля та смерті».