На власні очі бачити, як від голоду помирають рідні діти, і не мати можливості врятувати їх — одна з найжорстокіших мук, на яку можна приректи людину. Під час Голодомору 1932-1933 років це пережили мільйони українців. Діти помирали від голоду, від отруєнь травою чи грибами, які їли з надією врятуватися.
Водночас, було чимало сімей, де виживали лише діти. Сиріт, у яких не лишилося інших рідних, совєцька влада тримала у таборах, за колючим дротом. Туди ж деякі батьки власноруч приносили своїх дітей, сподіваючись, що так врятують їх від голодної смерті.
На місці одного з таких дитячих таборів у Миргороді відкрили музей пам‘яті Голодомору. Про існування такого табору, як і про інші місця совєцьких злочинів, стало відомо майже випадково — коли обвалилася стіна фортеці, а звідти посипалися маленькі кісточки.
Дітей там тримали у тісному бараку, у нестерпних умовах. Щоранку у вигрібну яму висипали тіла померлих від голоду та хвороб. Коли яма заповнилась, тіла почали викладати на березі.
Пані Надія разом із братиком жила в одному з таких інтернатів. Вона пригадувала, як діти буквально об‘їдали листя на зрубаних деревах, аби мати хоч трохи сил. Навесні 1933 року, коли почала прорізатися трава, діти буквально “паслися” на ній, повзали, аби поїсти, але помирали від такої “їжі“.
За різними даними, протягом 1932-1933 років жертвами геноциду, свідомо влаштованого совєцькою владою, стали від 3,9 до 7 мільйонів українців. Кремль та особисто Сталін докладали чимало зусиль, аби приховати сліди свого кривавого злочину, одного з найбільших у XX столітті — в масштабах усього людства.
Лише завдяки дослідникам, письменникам голос правди став звучати спершу на заході, а потім про Голодомор почали говорити і в Україні. За останніми даними, 82% вважають, що Голодомор був геноцидом українського народу. Також ми як нація досі відчуваємо наслідки травми, яку пережила майже кожна українська родина. Історичні рани, як ця, не загоюються в межах лише покоління постраждалих.
Сьогодні кожен із нас має можливість висловити свою позицію та вшанувати пам‘ять жертв Голодомору — запаливши свічку о 16:00. До речі, ця традиція в Україні виникла завдяки досліднику Голодомору Джеймса Мейса. Він запропонував “акт національної пам‘яті, доступний кожному: визначити час, коли кожен член цієї нації, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих“.
23 листопада в Україні вшановують 91-ші роковини пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 рр. та масових штучних голодів 1921—1923 та 1946—1947 років. >>
Колекцію творів мистецтва та книг про Голодомор передали до Національного музею Голодомору: її відправили спадкоємці американського мецената, президента Американсько-української ділової ради (USUBC) Моргана Вільямса. >>
У Києві Голосіївський районний суд відмовився задовольнити позов директорки Національного музею Голодомору-геноциду Лесі Гасиджак про бодішеймінг. >>
Американський штат Північна Кароліна визнав Голодомор 1932—1933 років геноцидом українського народу. Це вже 35-й штат, який ухвалив таке рішення. >>
Сьогодні лідери та посли країн Європи вшанували памʼять у зв'язку з 90-річчям Голодомору 1932–1933 років. Вони взяли участь у церемоніях пам'яті, підкреслюючи важливість збереження історичної пам'яті про цю трагедію. >>
Декларацію з нагоди 90-х роковин Голодомору 1932-1933 років підписали 55 країн та делегація ЄС. Вона була ініційована Україною в ООН. >>
