У США помер діяч ОУН, українознавець і науковець Дмитро Штогрин

09:39, 28.09.2019
У США помер діяч ОУН, українознавець і науковець Дмитро Штогрин

У США помер провідний діяч Організації Українських Націоналістів (ОУН), засновник кафедри українознавства в Іллінойському університеті професор Дмитро Штогрин.

 

«З глибоким сумом повідомляємо, що 25 вересня зупинилося серце провідного діяча Організації Українських Націоналістів (бандерівців) в США  професора Дмитра Штогрина «Садового», - повідомляє Український погляд.

 

Він був вимушений поїхати з України, але все життя не покидав її ментально. Його запрошували до себе працювати кращі університети світу, а він створив при Іллінойському університеті кафедру україністики і щороку влаштовував міжнародні наукові конференції. Його знають усі професори та академіки, чиєю спеціалізацією є українська література та історія. Дмитро Штогрин не дожив 4 років до свого сторіччя, і до останнього дня переживав за майбутнє України, пише Радіо Свобода

 

Дмитро Штогрин народився 1923 року в селі Звиняч Чортківського району Тернопільської області. Його батько був вояком Української галицької армії (УГА) і дивом вижив рід час епідемії тифу. Дмитро виховувався патріотом. Навчався в Чортківській гімназії та в Перемишлі.

 

Коли почалася Друга світова війна, то родина Дмитра Штогрина допомагала УПА.

 

«У забудовах мого батька містився своєрідний штаб УПА. І було так, що у підвалі ховалися бійці УПА, а до нашої нової хати приходили краснопогонники з «емведівського» гарнізону, й мама варила їм їсти. Все це відбувалося у тому самому місці і в той же час. Ненька страшенно переживала, але якось рятувала ситуацію. Мій брат переводив «упістів» тією місцевістю і мав зброю, яку згодом знайшли і страшенно за це його побили. Через деякий час він помер від завданих йому важких побоїв. Це сталося у 1948 році. Сім’ю не репресували, бо не могли довести, що батько був зв’язаний з УПА», – розповідав про свою родину Дмитро Штогрин.

 

Рятуючись від можливих репресій Дмитро Штогрин у 1945 році осів у таборі переселенців у Ауґсбурзі, де відновив роботу Український вільний університет (УВУ).

 

Серед викладачів тоді були Дмитро Дорошенко (історіографія), Дмитро Чижевський (філософія), Віктор Міщенко (психологія), Юрій Шерех-Шевельов (мовознавство), професор Курінний (археологія). Пізніше УВУ перемістили до Мюнхена, де він діє досі.

 

Разом із однодумцями Дмитро Штогрін організував тоді «Пласт» і СУМ (Спілку української молоді).

 

«Ми організували пластовий курінь «Чота Крилатих» імені Євгена Коновальця. Це було 1946 року. Цей курінь досі розвивається і діє в країнах діаспори та в Україні», – пригадував Штогрин.

 

У Німеччині такі українці мали статус переміщених осіб («displays person’s»). А у США діяв Український з’єднаний комітет, який домовився з урядом США про допомогу українським біженцям. Тож, Дмитру Штогрину вдалося на військовому кораблі переправитися до Америки.

 

Спочатку Штогрин, як і більшість українських біженців тоді, працював на заводі. Але продовжував вчитися і вести активне громадське життя, очоливши відділ української студіюючої молоді імені Миколи Міхновського у Міннеаполісі.

 

Згодом Дмитро Штогрин переїхав до Канади і почав навчання в Оттавському університеті. Спеціалізувався в українській літературі XX століття і завершив у 1958 році навчання на магістерському рівні, захистивши наукову працю «Поетична творчість Олега Кандиби-Ольжича». Далі, у тому ж університеті, Штогрин закінчив бакалаврат із бібліотекознавства, а також захистив докторську дисертацію на тему «Павло Филипович – літературознавець».

 

Після цього отримав пропозиції про працевлаштування від Гарвардського, Єльського, Манітобського та Іллінойського університетів і державних дослідних установ у столиці Канади.

 

Із 1960 року Дмитро Штогрин працював бібліотекарем славістичного відділу Іллінойського університету в США, а через чотири роки очолив відділ каталогізування у слов’янській і східноєвропейській секції. На цій посаді він залишався аж до 1985 року.

 

Однак, окрім цієї важливої роботи, Штогрин ще робив те, що було його головним покликом.

 

Куратор Українського національного музею в Чикаго Марія Климчук зазначає: «В 1969 році Штогрин розробив програму курсу української літератури і весь час вів його одноосібно. У 1994 році створив курс української культури і вів його до 2002 року... Це подвиг!»

 

Завдяки зусиллям Дмитра Штогрина в Іллінойському університеті було відкрито кафедру українознавства і зібрано бібліотеку української літератури, що нараховувала близько 70 тисяч видань в оригіналах та мікрофільмах.

 

За його ініціативи і активного лобіювання в університетському містечку Урбана-Шампейні (тут Дмитро Штогрин жив разом із дружиною Евстахією – ред.) діяла єдина українська університетська програма поза межами України. Тут, розпочинаючи із 1982 року, щорічно проводили міжнародні конференції, запрошуючи доповідачів з української проблематики із п’яти континентів.