Автору музики до Національного гімну Михайлові Вербицькому - 210 років, фото

4 березня 1815 р. у с. Явірнику Руському, тепер Перемишльський пов. (Польща), народився композитор Михайло ВЕРБИЦЬКИЙ, автор музики до Національного гімну “Ще не вмерла Україна”.

Про це нагадує газета Україна молода.

Михайло Михайлович Вербицький один із перших українських професійних композиторів у Галичині та зачинателів національної композиторської школи - священник УГКЦ, український композитор, хоровий диригент, актор, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».

Творча спадщина Михайла Вербицького належить до найцінніших надбань української культури. Композитор Станіслав Людкевич 1934 року відзначав: "Вербицький для нас є не тільки музикантом, а й також символом нашого національного відродження в Галичині".

Він перший на теренах Галичини (в українській громаді) і Україні загалом звернувся до таких важливих жанрів європейської професійної творчості ХІХ ст., як кантата, оркестрова увертюра (о. Вербицький називав її "симфонією"), співогра (водевіль, оперета) хоровий цикл, романс.

Був засновником (разом з о. Іваном Лаврівським) т.зв. "Перемиської школи", яка мала дуже сильний і помітний вплив на творчість усіх пізніших галицьких композиторів - В. Матюка, П. Бажанського, А. Вахнянина, І. Воробкевича, Й. Кишнакевича, а також авторів ХХ ст. - В. Барвінського, С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, Р. Сімовича, Є. Козака та почасти М. Колеси.

До Другої світової війни твори Вербицького становили основу репертуару західноукраїнських виконавських колективів. Його музика звучала практично на кожному концерті чи святковому вечорі того періоду.

Більшість відомих з літератури рукописів музичних творів о. Вербицького збереглися, окрім кількох рукописів з музикою до п'єс, що загинули у Празі 1945 р. після арешту совєтами дружини Нестора Нижанківського.

Вважається, що саме він запровадив моду на гітару в Галичині. До того ж його вважають і основоположником гітарної літератури. До нашого часу збереглося створене ним «Поученіє Хітари ведле Михайла Вербицького» для початківців, яке стало першим таким посібником в Україні.

На сьогодні єдиним збереженим свідченням гітарного стилю композитора є рукописна збірка «Guitarre № 16» Михайла Вербицького, яка складається з 32 п’єс, серед них – 14 інструментальних мініатюр: марші, мазурки, польки, галопи, козачки, чардаші та великі віртуозні твори. Цей зошит зберігся у рукописах Наукової бібліотеки України.

Найбільшу, найважливішу частину творчої спадщини композитора складають хорова музика. Церковні твори (Літургія, пісні на канонічні тексти) позначені впливом Дмитра Бортнянського, відрізняються ліричністю.

Хорові твори він писав протягом усього свого життя. Почесне місце серед них посідають духовні композиції - Служба Божа для змішаного хору (1847[6]), Літургійні композиції "Єдинородний Сине", "Святий Боже", велично-пафосне "Алилуя" (в народі його називають "козацьким"), "Отче наш", причасний "Хваліте Господа з небес", "Ангел воспіяше", які стали шедевральними, вельми збагативши українську церковну музику своєю наспівністю, теплом, щирістю вислову.

У 1860-х написав знамениту Літургію, яку вперше виконали семінаристи на Покрову 14 жовтня 1865 року у Соборі св. Юра.

У 1869 році, вже в лікарні, він скомпонував “Іже херувими”, “Святий Боже”, “Тобі поєм”та склав музику з акордами для двох латинських Служб Божих.

Чи не найбільшу популярність принесли о. Вербицькому світські чоловічі хори a cappella.

Також Вербицький є автором перших в українській музиці симфоній (увертюр).[48]

За своє життя написав музику до понад 20-и театральних вистав (Зеновій Лисько згадує про понад 30 п'єс, музику до яких написав о. М. Вербицький), 12 оркестрових рапсодій, 8 симфонічних увертюр, три хори, два полонези й музику до близько 20 драматичних вистав.

Гімн України

Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» залишається наразі дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена у 1862—1863 рр., але без відповідних наукових аргументів.[6]

Вперше антиімперський вірш Павла Чубинського був опублікований на Галичині у грудневому числі часопису «Мета» за 1863 рік, який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року.Цей вірш відкривав добірку вміщених тут поезій Тараса Шевченка — "Сидячи в неволі" ("Лічу в неволі"), "Мені однаково", "Н. Костомарову" ("Веселое сонечко ховалось"), "Завіщанє" ("Заповіт"). Тож не дивно, що "Ще не вмерла Україна", набувши великої популярності серед свідомої молоді Галичини, довгі роки (до 1885 р.) сприймалася галицьким середовищем, як твір Великого Кобзаря.

Однак О. Зелінський довів, що музику до вірша "Ще не вмерла Україна" о. Вербицький написав не пізніше 14.06.1863. Сам текст у 1863 у Галичину привіз українофіл польського походження Павлин Свєнціцький. Згодом, йомвірно, через катехита Перемиської семінарії о. Юстина Желехівського, текст потрапляє до його друга Михайла Вербицького, який фанатично любив Шевченка і мріяв написати музику до всіх його віршів.

До наших днів дійшов автограф пісні "Ще не вмерла Україна", написаної Вербицьким для голосу ("солоспіву") в супроводі гітари. Він зберігається у відділі рукописів Львівської Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.

Вперше Михайло Вербицький сам виконав її на сходинах (зібранні) студентської організації "Громада" у музейній залі Духовної гімназії в Перемишлі.[52] Ректор семінарії о. Григорій Гинилевич, захоплений почутим, наполегливо рекомендував семінаристам поширювати цей твір серед прочан (а перепис - серед інших "Громад" Галичини[52]), а о. Вербицького попросив зробити зі солоспіву хоровий варіант. Незабаром була оприлюднена авторська версія для хорового виконання.

Урочисто вперше цей хоровий твір виконали в Перемишлі в день празника Св. Івана Хрестителя 1 липня 1864 року.

Хоч мелодію “Ще не вмерла Україна”пробували аранжувати на свій лад різні українські композитори, все таке, вона до сьогодні виконується в порівнянні з оріґіналом Вербицького з невеличкими змінами.

Каплиця над могилою композитора.

Останні роки життя

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський.[10]

У 1868 році написав "Заповіт" на слова Т. Шевченка.

У 1869 році важко захворів, почав лікування. В лікарні написав церковні композиції "Іже Херувими", "Святий Боже", "Тебе поєм" та 2 латинські Служби Божі. Створив "12 чтиригласних пінія на мужескі голоси" на слова В. Шашкевича в стилі лідертафель.

Помер у селі Млини від раку язика 7 грудня 1870 року у віці 55 років.