Терниста патріарша дорога Володимира, що в державницькому значенні був націоналістом
Сьогодні, з відстані 35 років, уже складно пригадати, де й коли саме я познайомився з владикою Володимиром (у миру — Василем Омеляновичем Романюком). >>
Вадим Бойко прожив неповні 30 років.
Яскравій українській зірці тележурналістики, народному депутатові України І-го скликання (1962-1992) Вадиму Бойку - 5 листопада виповнилося б 62 роки.
Про це нагадує газета Україна молода.
Він прожив лише неповні 30 років і був, мабуть, першим журналістом, який загинув у незалежній Україні.
Народився Вадим Бойко у м.Світловодську на Кіровоградщині. Із золотою медаллю закінчив школу. Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету ім.Т.Шевченка. Після закінчення з відзнакою університету в 1984 р. мав можливість стати власкором по Україні газети "Комсомольская правда", але добровільно поступився цим тоді престижним місцем однокурсниці Ользі Мусафіровій.
Із 1984 р. працював редактором програми "Молодіжна студія "Гарт" " на Українському телебаченні, яка була найбільш прогресивною телевізійною програмою того часу на УТ, ковтком свіжого повітря.
"Студію "Гарт"" постійно відсовували все ближче до ночі, вона "мозолила очі" владі, але люди чекали і дивилися її. Ведучих було декілька, але передачі, які вів Вадим Бойко, були найяскравішими. Їх чекали і обговорювали. Найвідоміші його сюжети "Про Голодомор в Україні 1932-1933 років", "Перепоховання в Києві Василя Стуса", "Правда про Чорнобильску трагедію". Гострі публіцистичні матеріали Вадима Бойка друкували столичні і зарубіжні газети.
Він рішуче виступав за справжню свободу слова, становлення конкурентноспроможного українського телебачення, проводив журналістські розслідування в пошуках "золота КПРС", загубленої бібліотеки Ярослава Мудрого. Він порушував теми, про які тоді боялися говорити.

Вадим Бойко був яскравою непересічною особистістю, талановитим журналістом. Багато людей пам'ятають, як пізнього вечора в лютому 1992 р. на УТ-1 прорвався Степан Хмара і приголомшив тих, хто ще не спав, страшною звісткою про загибель Вадима Бойка.
Чи повірили Президенту Л.Кравчуку, який на всю країну оголосив, що Вадим Бойко загинув від вибуху телевізора в своїй кімнаті гуртожитка на вулиці О.Довженка в Києві. Вибуху такої сили, що перекриття прогнулися.

Кримінальну справу за фактом загибелі журналіста відкривали тричі. І тричі закривали, кваліфікуючи як нещасний випадок.
Колеги і друзі Вадима Бойка стверджували, що його загибель не була випадковою. На той час він вів розслідування куди поділися гроші КПУ, після її заборони Президією Верховної Ради УРСР.

З прізвища Вадима Бойка починається сумний список загиблих журналістів на стелі пам`яті, що відкрита в Києві в 2005 р. Вже посмертно Вадим Бойко був нагороджений орденом Литовської республіки за сюжет про події в Литві. На його честь у Кременчуці і Світловодську названо вулиці, на яких встановлені барельєф і пам'ятна дошка. На Полтавщині засновано іменну обласну премію, а також Всеукраїнський конкурс молодих журналістів пам’яті Вадима Бойка.
Як повідомляла УМ, журналіст та воїн Максим Мединський загинув на фронті.
Сьогодні, з відстані 35 років, уже складно пригадати, де й коли саме я познайомився з владикою Володимиром (у миру — Василем Омеляновичем Романюком). >>
Мусимо згадати про мільйони українців, знищених московським тоталітарним режимом. >>
Учені виявили затонулий порт у глибинах Середземного моря, приблизно за дві милі від узбережжя Олександрії, історичного древнього міста. >>
Михайло Брайчевський був одним із дуже небагатьох, хто зумів у часи відлиги повернутися до української історичної школи 1920—1930-х, яка була ліквідована сталінщиною >>
Повстанський рух проти московської окупації України, який уособлювався з іменем Симона Петлюри, з початком 1920-х років набув такого розмаху, що вождь російських більшовиків ленін змушений був дати доручення сталіну й своїм чекістам убити провідника українського національно-визвольного руху. >>
Росія десятиліттями тримала під контролем політику України в гуманітарній сфері, зокрема — через мережу своєї агентури на найвищих державних посадах, включаючи «цензорів історії» — посадовців, що не пропускали неугодні Кремлю наукові дослідження. >>