«Мистецтво брехні таке ж старе, як і сама Росія» - французький історик Ален Безансон

Видатний французький історик, філософ, глибокий знавець російського, радянського і німецького тоталітаризму та історії християнства Ален Безансон упродовж півстоліття аргументовано обстоює правду про історію України, Голодомор й інші злочини Росії та Радянського Союзу, вчинені проти українців.

Йому, одному з найвідданіших друзів України,  виповнюється  25 квітня 90 років.

Ален Безансон став нещодавно, разом з іншим французьким істориком Даніелем Бовуа, першим цього року почесним доктором (honoris causa) Київського національного університету імені Тараса Шевченка.  Звання було присвоєно 17 січня.

Ця ініціатива була підтримана новим ректором університету Володимиром Бугровим, деканом історичного факультету Іваном Патриляком і Вченою радою Шевченкового вишу. Відповідне клопотання підписали разом зі мною  почесний голова КМО «Меморіал» імені Василя Стуса Роман Круцик та  чинний керівник цієї організації Юрій Баланюк.

Як перекладач двох важливих для України праць Алена Безансона – «Лихо століття: про комунізм, нацизм та унікальність Голокосту» і «Свята Русь» закцентую головні тези  французького професора Вищої школи соціальних наук, дослідника в Інституті соціальної історії. 

У праці «Лихо століття…»  Безансон написав, що мета Голодомору полягала не в бажанні зламати опір селянства, оскільки колективізація зламала його, а в намаганні покласти край національному існуванню українського народу. Історик доводить типологічну подібність комунізму і нацизму.

Комуністичний варіант тоталітарної ідеології, вважає він, навіть небезпечніший, оскільки набула поширення думка, що сам по собі комунізм гуманний, апелює до ідеалів соціальної справедливості, але є ті, хто спотворює цю благородну ідеологію. При цьому злочини нацизму скрупульозно пораховані і засуджені на міжнародному трибуналі, чого досі не відбулося зі злочинами комуністичного тоталітаризму.  В цьому зв’язку автор звертає увагу на нерівноправність у пам’яті про жертв комунізму і нацизму.

В іншій праці, «Свята Русь» (мова про Росію; цю назву Московія вкрала в України), історик показав масштаби брехні і фальсифікації, які супроводжують історію Росії: «Мистецтво брехні таке ж старе, як і сама Росія… в Росії брешуть щиро, брешуть від усього свого серця... В результаті цього російська держава оформилася в секту… потьомкінська брехня за царських часів, а пізніша – комуністична брехня мали бути ретельно вибудувані, щоб не залишити жодної щілини. Не можна було допустити, щоб будь-хто бачив несфальшовану дійсність».

В одному зі своїх інтерв’ю Ален Безансон сказав, що Україна – це ключ та умова існування Російської імперії, яка розвалилася разом із комуністичним режимом, а вирішальний момент цього розвалу – не відокремлення Балтійських країн, Центральної Азії і Кавказу, а нове відокремлення України.

Або такий висновок про РПЦ: «Церква Московського патріархату є одним із найбільш потужних засобів впливу російської держави поза її межами».

Далі Ален Безансон констатує: «Російський народ не обізнаний концептуально зі своєю релігією. Користі в цьому мало, бо він має безпосередній доступ до релігійних реалій  через просте зображення. Сила емоцій замінює знання. Священики зазвичай мають слабкий богословський і філософський багаж, але від них вимагається бездоганне знання літургії. Християнин живе подвійним життям, ангелом в церкві, а на землі – людиною, моральна витримка якої оцінюється менше, ніж здатність до розчулення і дар сльозопускання».

Ще кілька цитат Безансона про  «великість» російської культури, яка насправді значною мірою посередня. «Святе сяє у всьому, що містить у собі конкретно Росію, у всьому, що може претендувати на будь-який зв’язок із нею. Росія перетворилася на предмет віри, ба навіть на єдиний предмет віри.

Список священних предметів нескінченний. Він містить мову, яка є об’єктом культу і яку вважають найкрасивішою та найвиразнішою з усіх мов, яку на еміграції  викладали дітям зі святого обов’язку, від покоління до покоління. Цей список містить також літературу; більшість письменників, навіть найпосередніших, оголошують «великими». Вираз «великий російський письменник» є гомеричним епітетом».

«Російська культура стоїть осібно. Вона  відокремилася від європейської культури на самих початках, і це відокремлення є остаточним. Для того, щоб довести це, автори-слов’янофіли змушені конструювати історіографію Росії, яка є суцільною фальсифікацією».

 «Сталою російською рисою є гордість за досягнення надзвичайних результатів (колосальний дзвін, гігантська гармата періоду перших царів, перемога над Німеччиною, супутник) порівняно примітивними способами. Неосвічений і натхненний мужик здійснює дивовижні подвиги і перемагає свого враженого супротивника: ось загальна тема російського кіно і літератури».

Якщо б зараз – після повномасштабного воєнного  вторгнення в Україну Росії 24 лютого 2022 року  -  в Алена Безансона було більше сил, він написав би блискучу книгу з притаманним йому стилем слова-скальпеля про нинішнє варварство нечуваних масштабів, про остаточну перемогу сатани над Богом на «суверенній території» РФ.

Я щасливий, що доля звела мене з Аленом Безансоном у 1994 році. Бував у нього вдома, записав й опублікував не одне інтерв’ю  в різних поважних ЗМІ, які є у вільному доступі.

У  Париж шанованому історику надсилаємо наші слова вдячності і традиційне українське «Многая літа!».

Тарас МАРУСИК

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Геноцид за нескореність. Москва сотні років нищить українство за прагнення волі.