Декомунізація: Пушкін іде за російським кораблем, Ватутіну – приготуватися

15 квітня – день смерті радянського генерала Миколи Ватутіна. Символічна дата, щоб винести вперед ногами і його пам’ятник, що встановлений у Маріїнському парку в Києві.

Раша, гуд бай!

Російське вторгнення в Україну змусило українців доробити незавершені справи. І таки довести до кінця розпочату ще за президентства Віктора Ющенка і продовжену в 2014 році декомунізацію.

Так, на столичній Шулявці біля танка – пам’ятника радянським воїнам-танкістам – громадські активісти у суботу, 9 квітня, зняли радянську символіку та назви російських і білоруських міст-героїв.

З металевих стел активісти й тероборона прибрали Москву, Ленінград, Сталінград, Тулу, Мурманськ, Смоленськ, Новоросійськ, а також Мінськ і Брест, повідомляє Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Їх замінили на українські: Охтирку, Миколаїв, Харків, Волноваху, Бучу, Ірпінь та Маріуполь, а на самому танку встановили український прапор.

Бажання путіна «показать настоящую декоммунизацию» лише розпалило лють українців не тільки до всього радянського, а й російського взагалі. Не важко спрогнозувати, що цією хвилею знесе не тільки радянські, а й будь-які російські назви і символи, що є маркерами країни-агресора.

Демонтаж радянської символіки на столичній Шулявці (Фото: Lytvynov Olexandr/Facebook). 

Пригадуєте слова президента Володимира Зеленського: «Найбільшої шкоди російській мові завдав володимир путін»? Насправді володимир невеликий нашкодив не тільки мові, а й усьому «ісконно русскому». Бо його почали позбуватися, як якоїсь корости на тілі.

Уже спекався недоречної й абсурдної назви столичний театр російської драми імені Лесі України. Ну справді: що спільного в Лесі Українки з російською драмою?

Далі Київський музей О. С. Пушкіна оголосив про зміну вивіски: тепер він іменує себе «Музей побуту Києва першої половини ХІХ століття».

У свою чергу начальник Київського метрополітену Віктор Брагінський звернувся до мера столиці з ініціативою перейменувати 5 станцій підземки – «Дружби народів», «Площу Льва Толстого», «Берестейську», «Мінську» та «Героїв Дніпра».

А в педагогічному середовищі цілком серйозно заговорили про те, щоб офіційно вилучити зі шкільної програми твори російських класиків. І поки в МОН думають, учителі вже припинили викладати твори письменників із «лукоморья». Так, у резолюції Всеукраїнської спілки вчителів-словесників України від 7 квітня цього року йдеться:

«Ми не зможемо зараз пояснити нашим дітям, чому сусідня держава вбиває їх та їхніх рідних і близьких, а школярі в цей час повинні вивчати твори російських письменників. Ми не зможемо пояснити законами логіки й людяності дії країни-агресора. І ми не зможемо зараз без обурення й сердечного щему говорити про будь-що «російське», навіть про літературу. Тому в українських школах від 24 лютого 2022 р. ми не будемо викладати російську літературу».  

В інших містах України пішли ще далі. В Ужгороді, Мукачеві та Тернополі демонтували пам’ятник російському поету Олександру Пушкіну (у столиці Закарпаття позбулися ще й вулиці його імені).

«Злочини росіян проти українського народу: вбивства, катування людей, ґвалтування жінок і дітей, руйнування українських міст перекреслили всю культуру російського народу. Цим злочинам немає пояснення. Вони не залишають нам вибору. Все російське потрібно демонтувати», — наголосив міський голова Тернополя Сергій Надал.

Олександр Пушкін (Карикатура Музею історії міста Києва). 

У Мукачеві взагалі оголосили про бажання змінити назви майже 90вулиць, скверів, площ та провулків, пов’язаних із росією або радянським минулим. Переконана, що такі ініціативи незабаром, мов снігова лавина, наростатимуть по всій Україні. Тому  законодавчо узаконити цю дерашизацію є нагальною необхідністю.   

Вловивши настрої українців, у парламенті нардепи вже зареєстрували законопроєкт № 7253, який забороняє надавати географічним об’єктам назви, що возвеличують росію, її дати, місця, події та діячів, що здійснювали агресію проти України чи інших держав. Якщо його ухвалять, то все російське, що роками і десятиліттями, наростало на мапах наших місті сіл, обтруситься мов торішнє листя.

ВАТУтіна – геть!

Сьогодні, як ніколи, настав час викинути на смітник історії ще одного радянського «героя» — Миколу Ватутіна. Пам’ятник генералу з ватним прізвищем стоїть у Маріїнському парку неподалік Верховної Ради. Сам Микола Ватутін спочатку потрапив до списку осіб, що підпадають під закон про декомунізацію, укладений Українським інститутом національної пам’яті. А потім чомусь з нього зник. Хоча це не завадило позбутися в столиці  проспекту Ватутіна. От тільки пам’ятник винести з парку вперед ногами ніяк не виходить.

Скинути радянського ідола з постаменту вже намагалися: на Покрову 2018 року представники батальйону ОУНприйшли до пам’ятника з драбиною і кувалдою, аби потрощити статую сталінському генералу. Проте поліція завадила здійснити задумане. Мовляв, якщо й зносити пам’ятник, то в законний спосіб.

Після того Ватутіна обливали фарбою, проти нього збирали підписи під петицією, але радянський ідол і досі стоїть.

«Україна молода» в 2019 році в своїй розлогій статті теж наголошувала на необхідності знести пам’ятник Ватутіну. Там же було згадано і подвиги радянського «героя». Головний із них – це знищення десятків тисяч українців під час визволення Києва, приуроченого до річниці жовтневої революції (путін, як гідний спадкоємець сталіна, також любить красиві дати, от тільки мрію провести 9 травня парад на Хрещатику на друзки розбили українці, які навідріз відмовилися «денаціоналізуватися»).

За різними оцінками істориків, у вищезгаданій битві за Київ втрати Червоної армії становили від 417 тисяч до понад 650 тисяч солдатів і офіцерів.

У тій кривавій м’ясорубці загинули тисячі щойно мобілізованих юних українців. Після того, як лівобережна Україна була звільнена від німецьких загарбників (а насправді знову окупована – тільки вже добре знайомими радянськими окупантами), по селах почали забирати до Червоної армії усіх підряд чоловіків, зокрема й дітей віком 16-18 років. Їх — ненавчених, беззбройних і навіть необмундированих (через це мобілізованих називали «чорнопіджачниками») — погнали форсувати Дніпро під дулами німецьких кулеметів.

Письменник Віктор Астаф’єв, учасник форсування Дніпра, згадував у своїх спогадах: «Двадцять п’ять тисяч солдатів входить у воду, а на той берег виходить три або максимум п’ять тисяч».

«Ватутін «кидав сотні людей без зброї під німецькі танки. Особливо на території України. І тільки завдяки «гарматному м’ясу» такі генерали, як Ватутін, вигравали битви», — зазначає історик Володимир Сергійчук.

Помста кривавому генералу від рук українців не забарилася: 29 лютого 1944 року автоколона, в якій їхав Ватутін, потрапила під обстріл бійців УПА у Рівненській області. Він отримав поранення і незабаром помер у київському госпіталі.

Тут, у столиці України, його з почестями й поховали. А згодом на могилі встановили пам’ятник.

Як пояснював свого часу Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті, демонтувати пам’ятник Ватутіну не вийде, оскільки це не просто пам’ятник, а могила. «У законі про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного режиму є спеціальна обмовка щодо осіб, які брали участь у вигнанні нацистів з території України. Генерал Ватутін таким є: він, в тому числі, звільнив Київ і здійснив низку наступальних операцій», — зазначав  в інтерв’ю «Радіо Свобода» пан Дробович.

«Багато істориків висувають звинувачення щодо того, яким чином і з якою кількістю жертв відбувалося форсування Дніпра. І ця історія про «чорнопіджачників», коли була масова мобілізація людей, які по віку не завжди підходили і абсолютно не були готові: не мали вишколу і так далі. З іншого боку є думки про те: а у кого були кращі, успішніші операції із відсічі нацистам по форсуванню рік і таких запеклих боїв?» — додав Антон Дробович.

«Кат, знищений українськими націоналістами». Табличку з таким написом на Ватутіна почепили в 2017 році (Фото: censor.net).

Скрізь, де є сумніви, з’являються російські наративи

«Ватутін - це кат українського народу, людина, на руках якої кров тисяч українців. І пам’ятник йому не має стояти в центрі української столиці, - вважає заслужений юрист України, генерал-лейтенант СБУ Микола Герасименко. - Це символ радянської  імперії, який ворожа пропаганда завжди буде використовувати в своїх цілях. Які тут можуть бути сумніви? Скрізь, де влада сумнівається, відчуває невпевненість, це обов’язково використає на свою користь кремлівська пропаганда. Бо в таких питаннях легко маніпулювати, сіяти розбрат, повертати старі радянські наративи і міфи.

Сьогодні ми повинні позбутися не тільки ватутіних і щорсів, а всіх без винятків символів радянської імперії, які й привели у наш дім війну. Наприклад, на фасадах у Києво-Могилянській академії досі є написи «Учиться, учиться, учиться... В. И. Ленин» та «Партия — ум, честь и совесть нашей эпохи. В. И. Ленин».

«Україна молода» вже писала про необхідність їх демонтажу (у вищезгаданій статті від 2019 року. – Авт.).

Відповідні звернення були направлені до керівництва «Могилянки», але нічого так і не було зроблено. Бездіяльність у гуманітарній сфері та невиконання законів України закладає фундамент до знищення Української Держави. Наша перемога твориться не тільки зброєю, а й ідеологією. Розкриваючи правду про свою історію, ми краще розуміємо першопричини сьогоднішніх подій, бачимо, хто герой, а хто ворог».

Хтось і досі вважає, що символіка тоталітарного минулого – це всього лише історія, яку варто зберегти. А тепер уявіть, що проти вас вчинили злочин і змушують повісити вдома портрет злочинця, назвати вулицю його іменем, почепити на будинку його меморіальну дошку. Бо все, що ви пережили, то «ваша історія». І в якийсь момент ви настільки втрачаєте чутливість до пережитого раніше болю, що починаєте… захищати кривдника і несете до його могили-пам’ятника квіти. Саме це багато років відбувалося в Україні.

Позбутися цього спадку означає одужати як нації. Бо немає в нас ніякої славної радянської історії. Є окупаційне минуле, яке сьогодні дуже прагне реваншу і намагається «всьо повторіть».  

Тому саме час викинути геть радянських кумирів на зразок Ватутіна. Щоб поставити крапку в історії з його пам’ятником, навіть є підходяща дата: Микола Ватутін помер 15 квітня 1944 року. Тобто за пару днів – чергова річниця смерті генерала. Символічно було б, чи не так?