Григорій Орлик: син батька козацької нації

Кожної української родини змінилося життя із початком повномасштабної війни росії проти нашої держави 24 лютого 2022 року. Українці відстоюють своє право на вільну і незалежну державу. Виборюють волю, як і наші предки, які своїм прикладом здавна показували московським оркам, що українці є нащадками славного козацького роду, що в наших жилах тече кров хоробрих, сміливих, мудрих людей – вільних козаків.

Сьогодні ми розповімо історію українця, який більше ніж три століття тому всіма можливими засобами боровся за нашу незалежність. Його безтурботні дитячі роки в одну мить стали тяжким еміграційним життям. Військова діяльність і таємна дипломатія, постійні переїзди, зміна імені та образу, перемовини із видатними європейськими правителями – усе це про українського гетьманича Григорія Орлика.

Він перший політичний емігрант, який 30 років перебував на службі французького короля Людовика XVта при кожній нагоді представляв українські питання у європейських країнах. Ми вкотре переконуємося, що навіть 300 років тому українці знаходили спільну дипломатичну мову з європейськими державами. Небезпідставно говорить українська народна мудрість – «Нашого цвіту по всьому світу».

Дев’ятирічний  заручник у хана  у Бахчисараї

Народився Григорій Орлик 5 листопада (за старим стилем) 1702 р. у Батурині, у родині старшого канцеляриста Пилипа Орлика та Ганни Герцик. Згідно з хресною посвідкою, хрещеними батьками йому стали гетьман Іван Мазепа та дружина генерального судді – Любов Кочубей.

Щасливе дитинство Григорія промайнуло на батуринській землі, де він зробив свої перші кроки в житті. Краса міста та оточення малого Григорія прищепили йому любов до рідної української землі та українського народу.

У 1708 р. військо російського царя Петра І жорстоко та показово знищило гетьманську столицю Батурин, з метою залякування козацької старшини, війська та мирного населення за прагнення до незалежності. Жахливі, нелюдські події отримали в історії назву «Батуринська трагедія».

Саме ця війна перекреслила безжурне життя Григорія Орлика. Семирічний хлопчина разом з родиною змушений був емігрувати, так як і багато сучасних діток. «Мазепинці» - перші українські політичні емігранти початку XVІІІ ст. шукали захисту за кордоном.

Родина Орликів знайшла прихисток у Бендерах (Молдова). Там, після смерті Івана Мазепи, гетьманом обрали Пилипа Орлика. Із цього часу і розпочинається боротьба в екзилі Пилипа Орлика, а дещо пізніше – і його сина за незалежність України та її народу.

У 1711 р. гетьман Пилип Орлик та кримський хан Девлет Гірей ІІ підписалиКайрський договір про оборонно-наступальний військовий союз. І в цій ситуації на політичну арену вперше виходить Григорій Орлик – саме він, дев’ятирічний хлопець,стає гарантом виконання цього договору і залишається у хана заручником у Бахчисараї.

Бойове хрещення Григорія відбулося в дуже ранньому віці –  у 14 років. Він брав участь у битві під фортецею Штральзунд (Німеччина) на боці шведського короля Карла XII. Це все свідчить про те, що вже дитиною він був як морально, так і фізично сформований воїном! 

Перемога герцога де Броя під Бергеном, 13 квітня 1759 р. Автор гравюри невідомий. Під № 6 позначений Григорій Орлик. 

Згодом Григорій отримав освіту в Лундському університеті – провідному європейському університеті Швеції. Після навчання пішов на військову службу до короля Саксонії Августа ІІ, де й здобув військовий досвід. Проте великі перспективи актуалізації українського питання у європейських країнах розкрила перед Григорієм дипломатія. Спираючись на свої знання та досвід, він відіграв важливу роль у дипломатії однієї з могутніх європейських держав XVIII ст. – Франції.

Представник «козацької нації» в Європі

Ірина Дмитришин – українка за походженням, перекладач, історик, завідувач кафедри українських студій Інституту Східних мов та цивілізацій у Парижі, автор наукового ґрунтовного дослідження «Григорій Орлик, або Козацька нація у французькій дипломатії»зазначає: «Бути посланцем Франції, наймогутнішої монархії того часу було почесною місією, яку довірили чужинцю, людині, яка з’явилася ні звідки, тільки з рекомендаціями від польських магнатів».

А заручився Григорій Орлик підтримкою короля Польщі Станіслава Лещинського (1704-1711 та 1733-1734 рр.), який в одному з меморандумів наголошував: «Без свободи козацької нації не буде спокою на сході Європи». Ця фраза й сьогодні є актуальною.

За час своєї дипломатичної кар’єри Григорій Орлик змушений був змінювати своє ім’я, оскільки тривали постійні переслідування «мазепинців» російською імперію. Наведемо декілька його амплуа: капітан шведської гвардії Густав Бартель, капітан швейцарської гвардії Хаг, лікар-француз Ля Мот, Конорієр, капітан з Сасесу, Ернест Брамляк та інші.

У меморандумах до французького двору він відстоював свої позиції та постійно лобіював інтереси козацької нації. Українську козацьку карту він розігрував з огляду на інтереси Франції: чи це було польське престолонаступництво, чи російсько-турецька війна, чи питання шведського престолу.

Тобто Григорій щоразу нагадував про козаків та Україну, вписуючи їх у контекст французьких інтересів. Посли різних країн зауважували, що він був дуже обізнаний в українських справах та мав хороші контакти.

 Наталя Павлусенко. Портрет гетьмана Пилипа Орлика. (З фондової колекції Національного заповідника «Гетьманська столиця»).  

Скупі дані про особисте життя

Про дипломатичну та військову діяльність Григорія Орлика відомості збереглись, а ось про особисте життя та його уподобання дані зовсім скупі.

Замок Дентевіль, посаг дружини Григорія Орлика Луїзи-Елени Ле Брен де Дентевіль, розташований за кілька сотень кілометрів від Парижа, на півдні провінції Шампань. У приватному архіві замку і сьогодні зберігаються документи, писані рукою легендарного українця з його особистим підписом, майже всі французькою, українською – лише хресна посвідка, яка до речі і засвідчує про його народження на батуринській землі.

Приватний архів Григорія Орлика у замку Дентевіль ретельно дослідила Ірина Дмитришин. Серед опрацьованих документів є досить цікавий перелік необхідних речей, які Григорій брав із собою у військові походи: зброя, посуд, казани, скатертини, варення, сало, шоколад, вода з лавандою, білизна натільна і постільна, шовкові панчохи, оксамитові штани, хустинки, перука, пудра для перуки.  

Як же виглядав таємний дипломат? На початку ХХ ст. Ілько Борщак помилково опублікував портрет французького маршала Бофремона і підписав його, як зображення Григорія Орлика. Таким зображенням і користувалися історики більше ніж пів століття.

Ірині Дмитришин разом з сучасними власниками замку Дентевіль, маркізом Анрі де ла Віль Боже та маркізою Антуанеттою, вдалось встановити, що Ілько Борщак зробив помилку. На сьогодні зображення Григорія Орлика зберігає тільки гравюра «Перемога герцога де Броя під Бергеном» 13 квітня 1759 р., де внизу перераховані всі керівники битви, Григорій Орлик зазначений під № 6.

Ірині Дмитришин вдалося встановила зріст нашого героя - в документі про призначення його польовим ад’ютантом зазначено – 182 см. На презентації своєї книжки «Григорій Орлик, або козацька нація у французькій дипломатії» у Батурині у вересні 2019 р. пані Ірина на запитання, як виглядав французький дипломат українського походження, відповіла: «Для мене Григорій - це яскравий представник XVIIIст., людина-оркестр, людина, яка знала десять мов, яка спілкувалася на найвищому рівні з королями та міністрами.

Я думаю, що ми можемо уявляти Григорія як хочемо, але найважливіші це ті діла, той образ України, який він представляв і є тим одним важливим чинником. Навіть після смерті батька, не маючи жодного контакту з Гетьманщиною, єдиний контакт, який підтримував, це два представники козацької нації, «мазепинці» Федір Мирович та Федір Нахимовський, він не перевернув сторінку українського питання та не забув своє походження.

Для мене він один у полі воїн. Одна людина теж може, якщо хоче дотримуватися своїх ідеалів, переконувати і досягати успіхів силою свого переконання. Григорій Орлик, при відсутності надії реалізувати свої плани за життя, продовжував боротися, не змінюючи своєї тактики. Коли ти борешся безнадійно, то це ще більш шляхетно».

На початку ХХ ст. Ілько Борщак помилково опублікував портрет маршала Бофремона, підписавши його  «Григорій Орлик».

Ушанування пам’яті

	Визнання Героя, як і його становлення, розпочалося з Батурина. Григорій Орлик за своє життя кілька разів перетинав зі сходуна захід, з півночі на південь європейський континент і завжди мріяв повернутися на українську землю. Навряд чи «українське питання» мало у своїй історіїу XVIIIст.більш дієвого і палкого захисника.	

Наталія ДРОБЯЗКО, заступник завідувача відділом«Палац гетьмана Кирила Розумовського»Національного заповідника «Гетьманська столиця»