День пам’яті по видатному українському вченому-історику Дмитру Багалію

Сьогодні, 9 лютого, минає рівно 90 років, коли у засвіти відійшов видатний український учений, історик, один із фундаторів Української Академії Наук, ректор Імператорського Харківського університету, лавреат Уваровської премії - Дмитро Іванович Багалій.

Про це у середу нагадує Україна молода.

Він - укладач першого повного зібрання творів Григорія Сковороди. Автор понад 200 праць з історії Слобідської, Лівобережної та Південної України XV-XVIII століть, які побудовані на багатому джерельному матеріялі. Вчений ввів у науковий обіг велику кількість фактичних матеріялів, взятих безпосередньо з архівних джерел й археологічних розкопок. Наукова спадщина видатного дослідника увійшла до золотого фонду української культури.

Народився Дмитро 7 листопада 1857-го. Батьки рано померли, тому осиротілого хлопчину забрала до себе тітка по матері, у якої своїх дітей було чимало. Завдяки невеличкій спадщині, що залишилася від матері, хлопцеві вдалося здобути освіту. А здібності та жага до навчання дозволили отримати золоті медалі в Другій київській гімназії. По закінченню якої, вступив на історичний факультет Київського університету. Але запальний характер призвів до виключення з вишу уже в другому семестрі. Тож закінчив навчальний рік у Харкові. По поверненню до Києва занурився в дослідницьке життя й видав наукову працю “История Льва Диакона как источник для русской истории”.

Багалій був учасником всіх гуртків, до яких тільки можна було приєднатися.

“Моя українізація не була примусовою, мала стихійний характер і закінчилася за студентських років до 1880 року. Відтоді з мене назавжди вже зробився цілком свідомий українець”, – так писав Дмитро.

Впродовж 1906, 1910-1914 рр. Російська Академія наук обирала Багалія членом Державної Ради. У 1914-1917 – голова Харківської міської думи. У 1918 – член комітету для заснування Української Академії Наук і з 1919 – голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН. Протягом 20-30-х рр. викладав історію України у Харківському та Полтавському інститутах народної освіти, очолював створену у Харкові науково-дослідну кафедру історії України, Інститут історії української культури, Центральне архівне управління УСРР. Брав активну участь у громадській діяльності, був організатором вищої школи в Україні, двічі обирався головою Бюро секції наукових працівників України.

Бурхлива наукова й громадська діяльність Багалія прославила вченого далеко за межами Батьківщини. Історичні праці з минулого Слобожанщини дали йому авторитет в цій галузі. Серед них варто відзначити фундаментальну монографію “Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства”, за яку в 1888 році присудили Уваровську премію. Двотомники “Опыт истории Харьковского университета” та “История города Харькова за 250 лет его существования” (у співавторстві з Д. П. Міллером).

Окрім того, Багалій вперше впорядкував видання творів славетного українського філософа Григорія Сковороди та дослідження з української історіографії. Вченому вдалося відновити діяльність “харківських народолюбців”. Він очолив видавництво Харківського товариства грамотності. Був головою Харківської громадської бібліотеки. Дмитро проявив себе як здібний організатор, завдяки якому відбувся XII Всеросійський археологічний з’їзд.

Невдовзі й проти самого Багалія почалася кампанія критики в пресі. Його звинувачували у “псевдомарксизмі”, відсутності “пролетарської войовничості”, ворожості до більшовицької влади. Зрештою, він позбувся посади голови історико-філологічного відділу і отримав значно скромніше місце другого заступника голови нового соціально-економічного відділу ВУАН.

Помер Дмитро Іванович Багалій 9 лютого 1932 року від запалення легенів у Харкові, похований на міському кладовищі.

Як повідомляла УМ, 31 січня, день пам'яті одного з найвідоміших українців у світі, видатного вченого, напрацювання якого були знаними й оцінені в Європі - Івана Пулюя.