День пам'яті Михайла Гориня: дисидент помер 9 років тому

Цього дня, 13 січня 2013 року перестало битися серце українського дисидента, правозахисника, політв'язня, народного депутата України першого скликання Михайла Гориня. Він керувався девізом "Краще засвітити одну свічку, ніж усе життя проклинати пітьму".

Про це у четвер нагадує Україна мололда.

За свою незламну позицію з відстоювання демократичних принципів у радянському суспільстві, дотримання прав і свобод людини, Михайло Горинь заплатив високу ціну – більше десяти років політв’язнем у таборах і тюрмах. Він особливо розумів право українського народу на самовизначення, чудово усвідомлював його прагнення до суверенності, адже був переконаний, що “тільки суверенна українська держава забезпечить особі і народові права”.

Народився у селі Кнісело Жидачівського району Львівської області у свідомій українській родині. Дід Михайла був першим головою Кнісельської сільської Ради в роки Західно-Української Народної Республіки. Батько хлопця керував сільською «Просвітою» та районною нелегальною організацією ОУН, за що тричі був репресований польською владою, пізніше пішов в УПА. Свій вплив на формування Михайла мав і двоюрідний брат мами, провідний діяч ОУН Микола Лебідь.

У грудні 1944 року радянська влада депортувала Михайла разом із матір'ю до Сибіру. Але по дорозі на заслання їм вдалося втекти й легалізуватися в Ходорові, де Михайло пішов працювати на завод. Там 1949-го хлопець закінчив школу.

Навчався на відділенні логіки і психології Львівського національного університету. У 1953 р. відрахований за відмову вступити в комсомол, пізніше відновлений.

У 1962 р. потоваришував з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Іваном Драчем та іншими представниками національно-визвольного руху. Організовував розповсюдження політичної літератури, яка видавалася за кордоном, та самвидаву. У 1965 р. заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації та пропаганди, а в 1966 р. засуджений на шість років таборів суворого режиму. Покарання відбував у Мордовії.

У 1976 р. Михайло Горинь став одним із засновників Української Гельсінської групи. Разом з В'ячеславом Чорноволом і своїм братом Богданом розробив "Декларацію принципів Української Гельсінської Спілки".

Вдруге Михайла Гориня заарештували 3 грудня 1981 року. Не маючи доказів, КГБ підкидає йому в квартиру фальшиві документи нібито Гельсінської групи, які «засвідчили», що він «продовжує антирадянську діяльність». На знак протесту Горинь оголошує голодування і на 10-й день у нього стається серцевий напад. Попри це, «справедливий радянський суд» присуджує 10 років позбавлення волі в таборах суворого режиму та 5 років заслання. Покарання відбував у сумнозвісному таборі в Кучино, де протягом 1981-1985 років пішло з життя вісім «політичних» в’язнів, серед яких Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко, Василь Стус. Михайло Горинь мав усі шанси стати наступним.

Але розпочалася перебудова і в 1987 році Михайло Горинь одним з перших, як «не жилец» після двох інфарктів, отримує помилування.

Реабілітований у 1990 р. і обраний депутатом Верховної Ради УРСР, працював у Комісії з питань суверенітету, очолював комісію національних меншин.

Похований Михайло Гориньна «Полі почесних поховань» Личаківського цвинтаря у Львові.

Як повідомляла УМ, «Великий погром» - саме так у самвидаві назвали хвилю масових арештів українських дисидентів радянською владою, який було розпочато саме 50 років тому – 12 січня 1972 року. З 1975 року з ініціативи В’ячеслава Чорновола дисиденти почали відзначати 12 січня як День українського політв’язня.