На 95 році життя помер довголітній провідний член ОУН (б), легендарний боєць Української Повстанської Армії - Теодор Григорович Дячун «Голуб». Патріот пішов у вічність 24 травня в Білій Церкві після важкої хвороби.
Як інформує УМ, про це повідомили у Провіді Організації Українських Націоналістів (бандерівців).
Народився пан Теодор 20 березня 1927 року у селі Стегниківці на Тернопільщині в патріотичній родині. Батько Григорій Дячун був секретарем «Просвіти» й головою об’єднання селян «Сільський господар». Мама Євдокія – активісткою «Союзу Українок».
Закінчив сім класів школи. У 14 років у 1941 році пішов у підпілля ОУН, під враженням масового морду московськими окупантами своїх земляків, побачивши трупи 1,2 тисячі в’язнів Тернопільської тюрми, яких розстріляло НКВД, серед них було і двоє дядьків Теодора – Гнат та Іван. Півроку проходив юнацький вишкіл в ОУН.
20 травня 1945 року Теодора Дячуна заприсягли в Організацію Українських Націоналістів. Перед шістьма командирами і капеланом він продекламував Декалог і Молитву українського націоналіста, згідно з якими прожив усе життя. Отримав псевдо «Голуб», бо часто посилали носити листи. Зразу ж призначили керівником групи із забезпечення повстанців продовольством і зброєю.
За два роки почалася операція «Червона мітла», під час якої НКВДисти чистили галицькі села від учасників національно-визвольного руху. Через це змушений був легалізуватися. Влаштувався на роботу в дорожню службу. Вдень із хлопцями засипали ями на дорогах, а вночі виконували завдання районних провідників ОУН.
У 1949 році внаслідок зради був арештований на явочній квартирі. Витримав тяжкі мордування на допитах, не зрадивши нікого. За рік засудили до розстрілу. Вирок змінили на 25 років каторги і п’ять років таборів.
Покарання відбував у Омській тюрмі та спецтаборі «Екібастуз-вугіллля» у Казахстані. У 1956 році, під час хрущовської відлиги, вирок скоротили. Виконував норму на 130 відсотків – день рахували за три.
Після смерті Сталіна звільнений, з 1964 року проживав в Джезказгані, де жила двоюрідна сестра, яка приїхала до висланого чоловіка. Довгі роки тяжко працював на шахті, щотижня приходив відмічатися до відділення міліції.
З 1978 року проживав у Білій Церкві на Київщині разом з дружиною Лідією. З кінця 80-х років минулого століття активно включається в процес національного відродження, ініціюючи та розбудовуючи патріотичні структури на Київщині та в інших регіонах України, зокрема як провідний член ОУН (б) розбудовуючи її осередки (входив в кінці 90-х на початку 2000-х до Теренового Проводу ОУН) та осередки Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, очолював Білоцерківську станицю Братства. Бере активну участь у масових заходах патріотичного характеру в різних регіонах України, пише спогади про боротьбу в лавах ОУН.
Нагороджений рядом почесних відзнак та орденами «За мужність» і «За заслуги». 31 серпня 2017 року Білоцерківська міська рада визнала Теодора Дячуна Почесним громадянином Білої Церкви.
Брав участь у подіях Революції Гідності, регулярно чергував на Майдані. Неодноразово їздив на східний фронт підтримати вояків батальйону «Київська Русь».
Із пенсії постійно офірував кошти на допомогу Збройним силам України.