Сквер імені генерала Армії УНР Марка Безручка відкриють у Варшаві 14 серпня, фото

Рада міста Варшава вирішила вшанувати пам’ять видатного українського полководця, генерал-хорунжого Української Народної Республіки Марка Безручка.

На честь Героя битви під Замостям, якому вдалося зупинити Першу кінну армію Будьонного назвуть сквер у варшавському районі Воля.

Як передає «Україна молода», відповідне рішення депутати міської ради Варшави ухвалили днями з нагоди 100-річчя битви під Варшавою.

Зокрема, Посольство України у Польщі зазначає: «Рада міста Варшава прийняла позитивне рішення про надання скверу міста в районі Воля імені генерала Армії Української Народної Республіки Марка Безручка - Героя битви під Замостям, який є символом героїчної боротьби Армії Української Народної Республіки проти більшовицької агресії у 1920 році. Щиро вдячні депутатам міської ради Варшави за підтримку та всім, хто причинився до реалізації цієї важливої ініціативи!».

Під час голосування, яке відбулося 30 липня, «за» виступили 57 депутатів, «проти» – ніхто. Утримався один депутат.

Відкриття скверу заплановане на 14 серпня цього року. Сквер імені Марка Безручка буде знаходитися між вулицями Яна Казімєжа (Jana Kazimierza) та Всховської (Wschowskiej). Депутат від Громадянської коаліції Ярослав Шостаковський нагадав, що саме на Вольському цвинтарі похований український генерал, і саме там з ініціативи польських гацерів та українських пластунів проходить акція «Полум’я братерства».

Пан Шостаковський зауважив, що генерал Марко Безручко був одним із найбільш видатних представників українського війська, і запропонував, аби постанова набрала чинності через 3 дні після публікації в офіційному Урядовому тижневику Мазовецького воєводства. Загалом треба буде почекати 14 днів. Цю поправку до проєкту також схвалили.

До речі, під час відкриття у Варшаві виставки музею Королівські Лазні «Варшавська битва - гарант миру в Європі 1920» посол України в Польщі Андрій Дещиця підкреслив, що в 100-у річницю Варшавської битви маємо особливу нагоду віддати шану воїнам Армії Української Народної Республіки – надійним та відважним союзникам Польщі у війні з більшовиками у 1920 році.

Окремі слова вдячності були висловлені і депутатам міської ради Варшави за прийняте рішення про надання одному зі скверів міста імені генерала Армії УНР Марка Безручка.

               Посол Андрій Дещиця на виставці «Варшавська битва - гарант миру в Європі 1920».

Тоді як Український інститут національної пам'яті наголошує з цього приводу: «Легендарний полководець Марко Безручко свого часу був начальником 6-ї Січової дивізії Армії УНР, що зламала хребет Першій кінній армії Будьонного під час оборони Замостя і врятувала Польщу від більшовицької окупації. А також командував Середньою групою військ Армії УНР, що восени 1920 року провела контрнаступ проти більшовицьких військ та зайняла Поділля».

В УІНП також наводять, як ілюстрацію до допису в Facebook  один із постерів арт-проєкту "Військова еліта Української революції 1917-1921 років" (автор плакату – художник Михайло Дяченко), присвячений генералу УНР Безручко.

Заяву щодо скверу подала в лютому до голови міської ради Громадська ініціатива з догляду за могилами воїнів Української Народної Республіки у Варшаві, яка пропонувала «вшанувати героя Польщі та України – генерала Марка Безручка – у 100-річчя Варшавської битви».

Члени Громадської ініціативи нагадали, що Марко Безручко у 20-ті та 30-ті роки минулого століття жив у варшавському районі Охота на вулиці Опачевській, 54 (цей будинок був зруйнований під час Другої світової війни) поблизу сьогоднішньої вулиці Варшавської битви.

«У 2020 році ми святкуємо 100-ту річницю Варшавської битви. Це чудова можливість, аби столиця віддала шану українським союзникам – офіцерам та солдатам Армії Української Народної Республіки, які пліч-о-пліч з солдатами польської війська захищали Варшаву та Європу від більшовицької навали. Генерал Марко Безручко є символом цієї спільної боротьби», – наголосили члени Громадської ініціативи з догляду за могилами воїнів УНР у Варшаві.

Вони зазначили також, що за цю вірність, виконання військового обов’язку до кінця, бійцям армії УНР – єдиного на той час союзника польської армії – належить пам’ять і повага. Ідею підтримало Посольство України у Польщі та низка організацій, зокрема Українське історичне товариство, Об’єднання гарцерів у Польщі тощо.

Зауважимо, що відкриття скверу імені Марка Безручка - не перша така ініціатива за останні три роки: загалом у Польщі наразі є кільканадцять вулиць і скверів, названих іменами видатних українців.

Зокрема, пройтися вулицею Тараса Шевченка можна в Ольштині, Вроцлаві, Ліґниці й Катовіце. У Вроцлаві є вулиця Івана Франка та кругове перехрестя (rondo) імені Марка Безручка, яке з'явилося на карті міста два роки тому.

На Помор'ї у Битові є вулиця архієпископа Йосифа Сліпого, в Ілаві - митрополита Андрея Шептицького, в Ґурові-Ілавецькому - отця Мирослава Ріпецького, у Білому Борі та Пасленку - отця Василя Гриника, а в Любліні іменем священномученика отця Омеляна Ковча назване кругове перехрестя.

Натомість у Кракові і Вєлічці є вулиці Миколи Зиблікевича - юриста українського походження, якого двічі обирали мером Кракова. Вулицю його імені маємо і в Перемишлі, де на хвилі демократичних змін у Польщі в 1990-ті роки повернули також історичні назви вулиць єпископа Івана Снігурського та отця Івана Могильницького.

Водночас, y 2016 році під час відзначень 150-ї річниці народження Михайла Грушевського іменем українського історика пропонували назвати один зі скверів у Холмі. Саме там народився голова Української Центральної Ради. На жаль, Холмська міська рада не погодилася на цю пропозицію.

ДОВІДКА «УМ»

                                        Мурал на честь Марка Безручка на рідному Запоріжжі.

Народився Марко Данилович Безручко 31 жовтня 1883 року в містечку Великий Токмак (нині це просто Токмак у Запорізькій області). Місця це легендарні, пов’язані з козацтвом – що, можливо, теж наклало свій відбиток.

Про молоді роки Безручка ми нічого не знаємо; відомо тільки, що спочатку він обрав цілком мирну професію – закінчив вчительську семінарію у Переяславі і встиг трохи попрацювати. Але потяг до військової справи залишався, і у 1908 році Безручко закінчив Одеське піхотне училище. Вочевидь, там він познайомився із Всеволодом Змієнком, з яким вони стали друзями на довгі роки.

У лютому 1920 року Марка Безручка призначили начальником 1-ї дивізії (а з березня – 6-ї стрілецької Січових стрільців). Після підписання Варшавського договору 26 квітня дві українські дивізії разом із польською армією розпочали наступ на Київ. Польське командування попросило включити дивізію Безручка – як краще підготовлену й укомплектовану – до складу своєї 3-ї армії.

Після взяття Києва 9 травня відбувся парад на Хрещатику, на якому Марко Безручко стояв поряд із Симоном Петлюрою. Але союзники втрималися недовго. «Червоні» підтягнули додаткові резерви і вибили їх із міста. Відступаючи, командувач 3-ї армії генерал Едвард Ридз-Смігли дав наказ підірвати Миколаївський ланцюговий міст через Дніпро: це сталося рівно через місяць після параду на Хрещатику.

Після оборони Замостя, яка показала, що Марко Безручко – не тільки прекрасний штабіст, а й чудовий стратег, його призначити командувачем Середньою групою військ Армії УНР. Однак ситуація знову змінилась. На початку жовтня Безручко отримав звання генерал-хорунжого, а 12 жовтня Польща підписала перемир’я із радянською Росією. Армія УНР залишилася без союзника: після виснажливих боїв вона була змушена відступити за річку Збруч, де вояки потрапили у табори для інтернованих.

Почався останній етап в житті Марка Безручка – польська еміграція. Українська Народна Республіка втратила свою територію, але зберегла основу армії: у Польщі було багато старшин і козаків, які сподівалися повернутися в Україну.

Безручко вважав, що «сильна армія – це право на існування нації». Він взяв активну участь у відновленні військових структур УНР: працював у Генштабі, був членом Вищої військової ради та співробітником Військового міністерства.

Зрозуміло, що перебування в органах держави, яка фактично не існувала, було невдячною справою: високої платні чи якихось привілеїв це не давало. Навпаки, треба було думати, як прожити. Тому Безручко, якого цінували за знання і високий професіоналізм, став співробітником Польського військово-картографічного інституту у Варшаві. А також займався справою, яка була йому до душі: створив і очолив Українське військово-історичне товариство (1931-1935 роки), видавав військово-історичну мемуарну збірку «За державність», писав власні спогади.

Водночас, як згадують ті, хто знав Безручка, це був «скромний поважний вояк, ввічливий супроти кожного, турботливий за вояцтво». Безручко часто казав, що воював за Україну, а не за Польщу. 

Після захоплення Польщі Німеччиною Безручко у листопаді 1940 року замінив померлого Володимира Сальського на посаді міністра військових справ УНР. В окупованій Варшаві це звання було лише формальним, але Безручко вважав, що у державі повинна зберігатися спадкоємність.

Життя під окупацією було для нього, певно, дуже нелегким. Помер він 10 лютого 1944 року за нез’ясованих обставин. Похований у православній частині цвинтаря «Воля» на західному березі Вісли, поруч із іншими вояками, які боролися за незалежність України.

В Україні пам’ять про нього вже повертається: іменем Безручка названі вулиці і проспекти у Вінниці, Києві, Рівному.