Роковини Куренівської трагедії: кияни несуть квіти до пам’ятного знаку

14:24, 13.03.2019
Роковини Куренівської трагедії: кияни несуть квіти до пам’ятного знаку

13 березня, 58-мі роковини Куренівської трагедії – техногенної катастрофи, коли селевий потік із Бабиного Яру крізь прорвану дамбу затопив Куренівку й призвів до численних жертв.

 

Сьогодні кияни несуть квіти до пам’ятного знаку біля Подільського трамвайного депо.

 

Про це повідомляє "Київпастранс".

 

"Хвилиною мовчання ми вшановуємо пам’ять працівників нашого підприємства, які в той страшний день стали жертвами прориву дамби…", - написав у Facebook гендиректор КП "Київпастранс" Дмитро Левченко. 

 

 

На по­ча­т­ку 50-х ро­ків у зв’я­з­ку з за­бу­до­вою Си­ре­ць­ко­го жи­т­ло­во­го ма­си­ву в Ки­є­ві тре­ба бу­ло збі­ль­ши­ти ви­ро­б­ни­ц­т­во це­г­ли на Пе­т­рів­сь­ких це­ге­ль­них за­во­дах, що фу­н­к­ці­о­ну­ва­ли то­ді в ра­йо­ні ни­ні­ш­ньо­го Ку­ре­нів­сь­ко­го тро­лей­бу­с­но­го де­по. На ка­р’є­рах цих за­во­дів роз­по­чи­на­лась під­го­то­в­ка до роз­кри­в­них ро­біт у ве­ли­ких об­ся­гах. Щоб зме­н­ши­ти ви­тра­ти на ви­ве­зен­ня ґрунту, бу­ло за­про­по­но­ва­но роз­рі­джу­ва­ти йо­го во­дою і цю масу по тру­бах пе­ре­ка­чу­ва­ти до Ба­би­но­го Яру. Та­ким чи­ном мо­ж­на бу­ло ви­рі­ши­ти дві про­бле­ми: дій­с­но зме­н­ши­ти ви­тра­ти на транс­по­р­ту­ван­ня ґрунту й од­но­ча­с­но за­ми­ти яр, на мі­с­ці яко­го пла­ну­ва­лось ство­ри­ти парк куль­ту­ри й від­по­чи­н­ку.

 

За­мив Ба­би­но­го Яру роз­по­ча­в­ся в 1954 ро­ці. З 1954 по лю­тий 1961 ро­ку вклю­ч­но до Ба­би­но­го Яру бу­ло пе­ре­ка­ча­но 3341378 ку­бі­ч­них ме­т­рів роз­рі­дже­ної ма­си. У процесі виконання робіт грубо порушувались рекомендації проектувальників. Приміром, рівень штучного водоймища у Бабиному Яру згідно з проектом мав підтримуватись на позначці 118-120 м, фактично же його піднімали до 150-160 метрів.

 

Уна­слі­док до­пу­ще­них по­ру­шень у шту­ч­но­му во­до­йми­щі Ба­би­но­го Яру во­ди зі­бра­лось удві­чі бі­ль­ше від проектної но­р­ми. Во­да по­ча­ла шу­ка­ти со­бі ви­хід і знай­шла йо­го в гре­б­лі № 4 (за ни­ні­ш­ні­ми озна­ка­ми во­на бу­ла спо­ру­дже­на між те­ри­то­рі­єю лі­ка­р­ні ім­.­Па­в­ло­ва і ву­л­.­О­ле­ни­ Те­лі­ги). Гре­б­ля по­ча­ла роз­ми­ва­тись і, по­сла­би­в­шись, ра­п­то­во зруй­ну­ва­лась. Це ста­ло­ся вра­н­ці 13 бе­ре­з­ня 1961 ро­ку при­бли­з­но о 9 го­ди­ні 20 хви­лин і три­ва­ло 10 – 15 хви­лин. Вал рі­д­кої зе­м­ля­ної ма­си за­вви­ш­ки 8 - 10 ме­т­рів із гу­р­ко­том і ре­він­ням ри­нув у бік ву­ли­ці Фрун­зе, зно­ся­чи все, що тра­п­ля­ло­ся на йо­го шля­ху: де­ре­ва, бу­ді­в­лі, спо­ру­ди, транс­по­р­т­ні за­со­би, лю­дей.

 

Як відомо, радянська влада замовчувала наслідки Куренівської трагедії, реальні цифри загиблих так і не було названо – оголосили лише про загибель 145 людей, тоді як, за неофіційними даними, під час трагедії загинуло близько 1500 осіб. Катастрофа знищила 22 приватних одноповерхових будинки, п'ять двоповерхових, 12 одноповерхових будинків державного фонду, два гуртожитки. 

 

За радянської влади ця сумна дата була під забороною. Вперше відкрито вшанували жертв катастрофи 1991 року. А через три роки було відкрито Пам’ятний знак, на стелі якого викарбовано прізвища усіх загиблих працівників трамвайного парку.