8-9 травня: святкувати чи вшановувати пам'ять?

«Ми якраз стоїмо біля спадкового жидобандерівця», – глава Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович перериває мініекскурсію і вітається із в.о. міністром охорони здоров'я Уляною Супрун на відкритті виставки «УПА – відповідь нескореного народу». У цей час він показує на стенд із інформацією про Лейбу-Іцик Добровського, єврея, співробітника політичного відділу штабу УПА на Волині. Його уважно слухає Натан Хазін у військовій формі – ізраїльський бізнесмен, командир єврейської сотні Майдану, один із засновників батальйону «Азов», підрозділ «Аеророзвідка».

Фотодокументальну виставку, яка складається із 12 стенднів, 8 травня відкрили просто неба на території Національного музею історії України (Володимирська 2). Український інститут національної пам'яті готував її з лютого. Вже тоді запланували, що виставка «УПА – відповідь нескореного народу» проходитиме в два етапи: 8 травня – перша частина «Повстанці проти нацизму» і 14 жовтня – друга частина «Повстанці проти комунізму».



«8 травня ми всі згадуємо про перемогу над нацизмом з нагоди завершення Другої світової війни в Європі. Нам важливо було показати, що українці, зокрема повстанці, відіграли важливу роль у боротьбі з нацизмом», – пояснив «УМ» пан В’ятрович.

Він додає, що Україна була однією з центральних арен Другої світової війни. Український народ зазнав найбільше втрат, які оцінюються у 8-10 млн. життів. На війні воювало понад 6 млн. українців, з них кожен третій загинув. Більше 2 млн. цивільних людей, які не воювали зі зброєю в руках в жодній армії, ставали жертвами військових дій чи воєнних злочинів з боку німецького Рейху чи радянської армії. За словами В’ятровича, на сьогодні радянська влада ретельно приховує втрати, досі повного доступу про втрати в Україні немає.



Володимир В'ятрович пояснив, що близько сто тисяч українців були в Українській повстанській армії і воювали за Україну, виступаючи проти армії Сталіна і Гітлера.

Тих, хто досі має сумніви щодо боротьби УПА проти Третього Рейху, Володимир В'ятрович запрошує на виставку.

«Хай приходять сюди і спробують заперечити ті факти, які наведені тут, зокрема за допомогою німецьких документів, що твердять про активну антинацистську боротьбу українських націоналістів. Ми намагалися цією виставковою не давати жодних оцінок. Тільки факти, а з фактами сперечатися важко», – підкреслює історик.

На стендах представлена загальна картина протистояння ОУН та УПА з Третім Рейхом. Тут зібрана інформація від арештів Степана Бандери та Ярослава Стецька німецькими спецслужбами в липні 1941 року до звільнення останніх націоналістів – в’язнів нацистських концтаборів у травні 1945 року.

Організатори виставки не ставили собі за мету когось навернути на свій бік чи переконати людей, що День Перемоги – це не свято, а день пам’яті.

«Нам потрібно розмовляти з тими людьми, які не визначилися і хотіли б більше дізнатися про ті події. Якщо людина впевнена у своїх знаннях і не хоче знати щось нове, її ні в чому не переконаєш», – розводить руками керівник Українського інституту національної пам'яті.



«Попри те, що в моїй родині був учасник Другої світової війни, мій дідусь, який служив на далекому Сході, я жодним чином не відзначаю спеціально 9 травня. Дідусь не вважав це для себе святом. Бурхливі святкування недоречні. Потрібно поступово переходити до іншого формату, у ці дні згадувати тих, які загинули. Для цього нам потрібне 8 травня як День пам’яті та примирення», – пропонує Володимир В'ятрович.


Паралелі між упівцями і добровольчими батальйонами сьогодні

На виставці були присутні продовжувачі ідей УПА – члени братства ОУН-УПА із Львівщини: політв’язень Роман Калапач із Стебника та Тарас Пащак із Дрогобича.

Роман Калапач розповів, що нині йому доводиться досить активно працювати у напрямку примирення українців. Поруч з його рідним містечком розташований Трускавець, куди приїжджають люди, які вважають, що УПА працювала на Гітлера. Доводиться переконувати, показувати документи, проводити просвітницьку роботу.



Тарас Пащак розповів, що двоє його дядьків за власним бажанням пішли в УПА, а одного забрали в червону армію. «Думаєте, так хотів йти на фронт? Добровольцем пішов?», – пояснює різницю між арміями.

На запитання, як сьогодні продовжується його боротьба і навіщо він носить форму УПА, чоловік відповів чесно: «Які з нас борці вже? Ми ходимо по школах, училищах, розказуємо. Діти хай думають. Проти кого боротися? Маємо свою державу. Залишається тільки добре працювати. Українці хочуть жити по-радянськи, а мати по-американськи».



Володимир Самар із нацполіції належить до тих, які не розділяють 8 і 9 травня. «Примирення має бути в кожного в голові. Велика кількість українців була у червоній армії, вони захищали Україну від нацистів. Ті ж завдання були перед УПА. Я знаю, що розповідають про те, наче УПА воювали у тому числі і проти червоної армії. Та вважаю, що їх зіштовхнули лобами ті, хто стояв біля керма. Кожна людина хоче жити у вільній країні. Політичні інтриги збивають з правильного шляху. Наразі теж продають Україну і маємо боротьбу на сході і півдні країни», – сказав чоловік перед початком огляду стендів.



Зараз воюють, як і в той час воювали, додала Уляна Супрун. «Є багато паралелей між добровольчими батальйонами, які почали боротися за територіальну цілісність у 2014 році, так само як упівці свого часу», – міркує пані Супрун.




НМІУ: підпільні гроші УПА, особисті речі вояків і різниця між партизанськими рухами

Якщо комусь недостатньо інформації для загальної картини про Другу світову війну, то тут стане у пригоді Національний музей історії України. Завідувач відділу історії ХХ століття Олександр Іщук розповів, що у НМІУ 25 залів, кожен з яких присвячений якомусь періоду. Серед них є один зал, присвяченій Другі світовій. За його словами, для України фактичним початком війни стало оголошення Закарпатської України 15 березня 1939 року, а точніше агресія Угорщини проти неї. У музеї можна оглянути документи та фото про підписання пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1939 року); напад Німеччини на Польщу (1 вересня 1939 року); напад Радянського союзу на Польщу; окупацію Західної України та західної частини Білорусі (17 вересня 1939 року); поділ Польщі між Німеччиною та Радянським союзом; остарбайтерів, яких вивезли з України більше 2 млн.; знищений центр Києва; гори трупів у концтаборах.



Олександр Іщук проводить по залу музею і показує стенди про діяльність ОУН та УПА. Розповідає про різницю між УПА і партизанським радянським рухом: «Партизанський радянський рух відбувався на Волині, в Центральній Україні тощо. УПА не мало державної підтримки, її підтримувало місцеве населення. Радянський рух був організований з Москви, їм скидали зброю, їжу. Окуповувалися в лісах, куди їх скидали десантом, і робили диверсійні акти проти німців. У цих рухів були різні цілі. ОУН та УПА боролися за відновлення незалежності української держави. Партизанський рух хотів, щоб повернулася радянська влада. Це були ідеологічні противники».



Музейник звертає увагу на видання визвольного руху, присягу вояка УПА, карту діяльності УПА, підпільні гроші (бофорти) УПА.

«Це був зразок облігацій, які давали населенню в обмін на карбованці або злоті. Населенню обіцяли, якщо буде незалежна українська держава, бофорти стануть діючими. Вони в це вірили, за це загинуло не менше 153 тис. людей. Елемент обману був, та шахрайством це назвати важко», – показує гроші УПА пан Іщук.



Олександр Іщук за 5 хвилин коротко і зрозуміло розповідає про те, чим Друга світова війна була для України. Виходиш із розумінням, що це велика трагедія і лозунг «Ніколи знову» стає ще більш актуальним.

Виставка триватиме до 8 червня.

Фото Ольги Жук