Іловайська річниця: як виглядало пекло

Цього дня, 6 років тому, почались запеклі бої за Іловайськ.

10 серпня 2014 року розпочалися перші бойові зіткнення між українськими військовими і озброєними формуваннями так званої ДНР за активної підтримки збройних сил Російської Федерації за один із стратегічно важливих об’єктів Донбасу. Одержавши контроль над Іловайськом, який розташований за 25 км від Донецька, українські війська могли б відрізати постачання зброї та живої сили до окупованого Донецька.

Метою військової операції було знищення укріпрайонів і блокпостів сепаратистів, встановлення повного контролю над важливим стратегічним плацдармом. 12 серпня українські армійські частини намагалися захопити місто з заходу (з боку Шахтарська), але не змогли – проросійські найманці вели вогонь з житлових будинків, а також за потужної підтримки важкої артилерії.

Як відомо, друга спроба штурму міста розпочалась 18 серпня – тоді українські військовослужбовці змогли взяти під свій контроль більшу частину міста, але після того, як 23-24 серпня Росія ввела свої регулярні війська, 28 серпня угруповання ЗСУ опинилося в оточенні.

Тоді в іловайський «котел» потрапили батальйони «Донбас», «Дніпро-1», батальйони МВС «Херсон», «Світязь» і «Миротворець», «Шахтарськ», а також зведена рота 93-ї та 17-ї бригад ЗСУ.

Вже 29 серпня президент РФ виступив з пропозицією про гуманітарний коридор, який, начебто, гарантуватиме нашим військовим вихід із Іловайська. Але вся суть псевдомиротвочої ініціативи головного ідеолога війни на сході України стала відома вже 30 серпня, коли колони українських солдат під час виходу з міста були підступно розстріляні російськими військовими.

"Ми зайшли в місто 24 серпня. Напередодні СБУ нам повідомила, що в Україну зайшли російські військові. Ми знали про напрямок їхнього руху та можливе завдання. 23 серпня, коли стояли на базі за 40 км від Іловайська, двоє “есбешників” нам повідомили, що є інформація від прикордонників про рух двох батальйонно-тактичних груп, які мають перекрити напрямок Амвросіївка—Старобешеве. Очевидно, в них було завдання знищити українські сили, які перебували в цьому секторі. Таку саму інформацію отримав і [командир батальйону “Миротворець” Андрій] Тетерук. Я тоді ще спитав у нього: “Що будемо робити?”. Комбат пожартував: “Помирати героями”", - розповідає Всеволод Стеблюк, боєць батальйону “Миротворець”.

"…Коли Хомчакові висунули вимогу, що ЗСУ виходять, а добровольці лишаються, Руслан сказав “ні”. Коли запропонували скласти зброю, лишити техніку і на автобусах виїхати з Іловайська, він сказав “ні”. Бо це був би абсурд. Нас просто або взяли б у полон, або розстріляли б усіх. І поки тривали перемовини, росіяни пристрілювали міномети по голові колони. Пішли перші вибухи — і Хомчак скомандував пробиватися з боєм вперед. Ми до цього не були готові. Треба було б розвернутися в бойові порядки, піхоті спішитись. Але ми пішли в цей коридор смерті. По нас били так, що не вціліла жодна одиниця техніки. Горіло все: танки, БМП, БТР. Не кажучи про автобуси й санітарні машини. Але Хомчак не здав добровольців, як того вимагали ­росіяни.

Так, це були росіяни. Я був у полоні в російських десантників з Костроми. На той час рядовий склад вважав, що вони на навчаннях на території РФ, а Україна на них напала. Вони кричали: “Ви що, дурні? На кого ви поперли? Чого ви напали на “вєлікую Рассію?” Мені це доводив один супроводжуючий. Я з ним ходив по свій медичний рюкзак на місце, де нашу машину підірвали. Хлопець був казахом, звали його Тюльген, судячи з усього, строковик. Про фашистів не казав. І він був здивований, коли я його підвів до таблички з написом “Новокатеринівка”. Кажу, подивись, якою ­мовою написано – ви в Україні", - підсумував Всеволод Стеблюк.

В історію бої за Іловайськ, які тривали майже місяць, увійшли під назвою «Іловайський котел». Втрати української армії під Іловайськом стали одними з наймасштабніших за весь час бойових дій на сході країни, і спонукали українську сторону погодитися на умови Мінського перемир’я, підписаного 5 вересня 2014 року в білоруській столиці.