Сніжана Чубенко: Закон «Про свободу совісті» потребує змін

«Україна молода» регулярно повідомляє про те, як релігійні громади Вінниччини ведуть боротьбу за право молитися не у промосковській, а в українській церкві. Утім, протистояння і конфлікти в селах регіону не вщухають під час спроб місцевих громад перейти від УПЦ Московського патріархату до відновленої самостійної української церкви – ПЦУ.

Тим більше, що московське духівництво намагається заблокувати бажання тисяч православних молитися у храмах помісної ПЦУ не лише за допомогою так званих «православних братчиків» але й завдяки чисельним судовим позовам. У ході судових слухань з’ясувалося, що вітчизняне законодавство щодо свободи совісті має низку прогалин і потребує змін

Журналіст «УМ» поспілкувався із адвокатом Сніжаною Чубенко, яка захищає в судах інтереси релігійних громад Вінниччини на перехід до ПЦУ згідно чинного законодавства.

Пані Сніжано, у ході судових слухань щодо можливості перереєстрації релігійних громад, Ви побачили окремі прогалини у законодавстві, які й поглибили церковне протистояння. Можливо маєте якісь пропозиції щодо законодавчих змін?

-  Право визначати свою конфесійну приналежність закріплено у Конституції і законах України. Але зміни, дійсно, назріли. І я маю такі пропозиції щодо внесення змін до Закону «Про свободу совісті і релігійні організації». Але хто ж мене почує?

Тим не менше, обговорення проблем у публічній площині може призвести до того, що окремі законотворці Вас таки почують. Отже, щоб Ви запропонували?

-  Я вважаю, що в цьому законі варто чітко прописати таке поняття як членство в релігійній громаді, визначити, що воно не є фіксованим згідно з Конституцією України, тоді як кожна особа є членом релігійної громади за власним переконанням. У законі варто прописати, що релігійна громада має право діяти лише на певній території. Тоді як інші громадяни, з іншої території мають право відвідувати храм але не мають права бути членами цієї релігійної громади. Отже врегулювати питання членства потрібно у першу чергу. Бо саме через це виникає багато конфліктів, хто є членом релігійної громади – місцеві чи приїжджі, бо останні кажуть, ми вірні УПЦ МП і маємо право тут стояти. Суди теж по різному трактують, хто є членом громади, а хто не є.

Існують і бюрократичні процедури, які вже є пережитками, як я розумію?

-  Там є дуже багато інших моментів. Дійсно, треба доповнити норми щодо процедури реєстрації і зміни релігійної приналежності. Коли керівник, голова парафіяльної ради, як правило священик МП, не дає представникам громади оригінал або копію статуту. А цей статут входить у перелік документів, які треба подати релігійній громаді при зміні конфесійної приналежності до управління у справах національностей і релігій облдержадміністрації. І люди шукають шляхи отримання копії цього статуту. Але скажіть мені на милість, навіщо подавати в управління копію посвідченого статуту, якщо там цей документ вже є? Для чого ускладнювати життя релігійній громаді? Тим більше, що у людей на руках є рішення загальних зборів, є всі інші документи.

Багато суперечок виникає і щодо права власності на споруди храмів.

-  Так, це ледь не головне. Бо у законі не прописана спрощена процедура введення в експлуатацію культових споруд, багато храмів будувалися самочинно. І тому в багатьох селах немає реєстрації права власності на споруду. Думаю, щоб спростити процедуру, достатньо технічного паспорта, зареєстрованої релігійної громади, правовстановлюючих документів на релігійну громаду і якщо ця споруда на території села і може бути виділена земля під цією культовою спорудою, право на ділянку теж  має бути чітко прописано. Бо дехто каже, що ми дамо землю коли буде право власності на храм, і навпаки, коли оформляють право власності на храм людям кажуть: надайте документи на землю. Люди не можуть вийти за це замкнене коло. Це є проблема, на цьому будуються конфлікти щодо того, хто саме буде користуватися храмом.

                    ДОВІДКА «УМ»

     Вінниччина виявилася єдиним регіоном, де про перехід до ПЦУ ще у грудні 2018 року оголосив особисто тодішній митрополит УПЦ МП Симеон. Разом з ним перейшла під нову юрисдикцію і паства Спасо-Преображенського храму — центрального православного храму Вінниці. Тоді ж УПЦ Московського патріархату, яка не визнає Об’єднавчий собор і Помісну церкву України, призначила на посаду митрополита Вінницького і Барського свого нового ставленика — архієпископа Варсонофія Бородянського.

    Уже наприкінці січня 2019 року багатьох вінничан і навіть поліцейських приголомшила новина про те, що архієпископ Варсонофій керував службою у храмі великомученика Димитрія Солунського на території Головного управління Нацполіції у Вінницькій області! Тоді як керівник поліції Вінниччини Юрій Педос ухилився від відповіді на питання, чому проросійського церковника-сепаратиста гостинно зустрічають за парканом режимного об’єкта.

І це попри те, що з часів побудови цього храму вона є власністю обласного главку поліції та передана в користування релігійній громаді. Мало цього, настоятель цього храму протоієрей Гудзенко, був оформлений до двох підрозділів Главку поліції Вінниччини: на півставки як фахівець з логістики і ще на півставки як інструктор (!) тренінгового центру поліції! Цей факт було виявлено під час службової перевірки обласного Главку перевіряльниками з Нацполіції наприкінці минулого року.

      Окрім цього, вже понад рік слідчі поліції Вінниччини по-своєму трактують норми Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (зокрема, статтю 8). Так, відкрито кримінальне провадження за самоуправство проти начальника управління у справах національностей та релігій облдержадміністрації Ігоря Скалецького через те, що за зверненням громад він першим в Україні оформив переходи храмів від УПЦ МП до Православної церкви України.

Учасник Собору відродження Автокефальної церкви України Олександр Гудима розповів в ексклюзивному інтерв’ю «УМ» про перепони на шляху нової церкви, які чинить Росія, про роль п’ятої колони у цих процесах та про безпорадність української влади на місцях.