Україна крутить земну кулю і топить у ганьбі путінську Росію

Чимало військових аналітиків набувають  популярності  за рахунок того, що  стають свідками певних воєнних договорняків між воюючими державами. На жаль, діє у світі  така практика.

Наприклад, за неймовірно велику суму грошей лідеру країни, котру намагається прогнути більш сильна й агресивна країна,  розписують і з ним узгоджують приблизний сценарій майбутнього театру бойових дій: тут підуть танки; тут бахне артилерія; тут одна – дві ракети звиздане, а тут - уже наша переможна піша хода по головній вулиці.

Ми ж не будемо посягати на чужі «лаври». Не будемо вдаватись у подробиці чужих сценаріїв.  Бо не збираємось бути їх  учасниками,  якими б фейками не закидав наш  простір Кремль. То його досвід, він ним уже добавився.

Ми  просто аналізуємо очевидне, те, що відбувається протягом цих днів, з 24 лютого,  в нашому надзвичайно важкому, пронизуюче болючому, але епохально-героїчному сьогоденні і знімаємо  потворно-брехливу маску «переможця» з московського агресора, співставляючи його попередні «успіхи».

 Бліцпесець Путіна вже близько

Завчасно опублікований у російських ЗМІ опус про дводенний бліцкриг в Україні свідчить, що саме на такий сценарій розраховував Путін.  Як ми бачимо, все в них пішло не так.   Бліцкриг не відбувся. Росія наштовхнулась на запеклий опір українського народу. У Кремлі, схоже, не припускали, що розвязана Росією війна  стане в Україні народною. Російських агресорів зустрічають вогнем - не лише українська армія, а й безстрашні  цивільні.

А дії армії РФ демонструють безумство Путіна, що не має меж. Особливо її каральні розправи над мирним населенням. Це поза межею нормальності у 21 сторіччі. Водночас, за стійкість, жертовність, уміння тримати  удар і величезну, обпалену війною, любов до своєї землі  друзі почали Україну поважати -  недругам прийшов час її боятися. Світ стає на наш захист. Хоч ми ще маємо декотрі питання  до світових лідерів  через їх  зволікання та брак чіткості, проворності  й більшої рішучості в злагодженій протидії агресивним намірам Путіна, адже ми тримаємо на своїх вогненних плечах небо і для них.

І, як висловилась письменниця Оксана Забужко, зараз саме Україна крутить  земну кулю.

У  цьому  хаосі невимовного болю від втрат і тихої втіхи  від кожного метра  відстояних рубежів; у цих страшенних муках зруйнованих, спалених, сплюндрованих легендарних   міст та мальовничих сіл, забраних життів наших співвітчизників народжується нова Україна, яка не лише заявила про себе на увесь світ, а й змінила його і світ уже ніколи не буде таким, як був до 24 лютого 2022 року.

Отже, посилаючи своїх солдат на вірну смерть,  ніхто з російських військових не врахував дуже важливі фактори – масовий, потужний, на  межі можливостей спротив України та абсолютну відсутність воєнного мистецтва та хоча б якоїсь притомної мотивації Росії. Бо її не може  бути в загарбницькій, цинічній війні світоглядів. Битві цивілізацій.

Українські підрозділи в десятки разів зліші ( в якісному для війни сенсі цього слова), вмотивованіші, професійніші не лише за росіян, а й за демонізованих кадирівців, адже ми відстоюємо  свою землю, боремося за власну свободу, власні цінності  і Правда на нашому боці.    

Якщо ж проглянути «історію хвороби» російської армії, то анамнез і діагноз проглядається  на прикладі війні в Чечні 1996 року,  котру росіяни програли. Цю війну Чечні програла ще та радянська армія, котра мала певні бойові традиції. У сьогоднішній армії РФ нічого подібного немає – не залишилось  ні з колишнього, не надбано й  сьогодні.

Окрім того, важливе питання – що таке загалом війна для Росії? Це, перш за все, можливість безкарно розкрадати свою армію. Тому що тут списати можна все, що хочеш.   А така магічна здатність воєн  давно  відома. Чи не найвдаліші злочинні угоди  укладаються саме на передовій. Уже навіть є «розумні» ракети, котрі в момент їх перепродажу змінюють траєкторію польоту. Окрім ракет, як продемонструвала  війна в Чечні,  Росія давно навчилась продавати свої, скажімо, танки  ворогу прямо з їхніми  базами.

Усе в чеченській війні починалось як і в нас ще до 24 лютого, - із заблукалих  солдат. У росіян, як свідчить досвід,  без цього не обходиться жодна війна. Далі, за традицією,  блукаючі  дивізії накриває своя  російська авіація. І в Чечні була продемонстрована «потрясаюча здатність» збройних сил РФ бомбардувати свої частини, витрощивши таким чином, як мінімум, чверть російського воїнства. От цей досвід у російській армії ще не пропили.

Але в нас  цей досвід  росіяни дещо перепрошили  –  військове командування РФ відмовляється забирати своїх, убитих на війні, солдат. Відтак, Укрзалізниця змушена на прохання командування ЗСУ виділити 20 вагонів - рефрижераторів для вивезення загиблих  російських окупантів. На 4 березня їх кількість склала більше 9 тисяч осіб.

Вантажопідйомність одного вагона – рефрижератора 50 тонн, що дає можливість  вивезти 10 тисяч убитих солдат окупаційної армії РФ.  Тобто Росія відмовляється від своїх полеглих вояків. Навіть придумала покарання тим, хто буде називати точну цифру загиблих, а не  фейкову, зручну для Кремля. Усе, що можуть кремлівські орки - прийти, зруйнувати, сплюндрувати, нагадити, а от прибрати за собою – не царська це справа.

  Російський солдат  іде нах..

Також в Україні має можливість спробувати свої «таланти» та досвід і військово – морський флот Росії. У котрого серед основних видів озброєння є дальня артилерія,  бінокль і портвейн. А корпуси бойових морських суден РФ утримуються від розпаду товстим шаром фарби. Як і Росія в цілому.  Схопити нашого легендарного «Петра Сагайдачного» їм  не вдалось, яким би болем не стискалось серце командира корабля й наше  від вимушеного потоплення українського морського красеня.

Далі, на суходолі фронту сьогоднішньої украінської  Визвольної Великої війни з боку окупантів воюють  чимало строковиків, котрі мають досвід стрільби лише зі швабри, лопат, біганини за пивом для дідів та заправки ліжок.  За п’ять днів війни, і цих «курчат» у камуфляжах, і бувалих військових РФ відчайдушні, досвідчені та надзвичайно  мотивовані доблесні українські військові,  як і  спрогнозував російський журналіст, який зробив чимало репортажів із зон бойових дій, Олександр Невзоров,  «передушили» більше 5 000. Водночас, чимало військових російської армії  здались у полон.

І жоден з полонених і молодших, і стрших  російських солдат дупля не ріже - за яким дідьком і за чиї яхти, палаци воює на чужій землі. Хоча й керується пропагандонською путінською мотивацією, втюханою у їхні голови кремлівським генералітетом: прийшли визволяти народ України від бандерівців. Це внутрішні установки, а озвучується одна й та ж байка про навчання на територіі України. Ага. На Донбасі також 8 років навчання?

Росія вмудряється кругом знаходити лише ганьбу. Знайде, ковтне її, якось там перетравить і декілька років заливається страшним медійним проносом. А у нас в Україні вона схопила ганьбу  одразу в неперетравлюваних дозах. 

ідемо далі по чеченській паралелі. Хтось може дати відповідь - для чого Росія воювала з Чечнею, наслідком чого стали пейзажі РФ, «оздоблені» 18 000 могил солдат російської армії ?

Для того, щоб побудувати в Грозному діамантові палаци, мечеті, кланятись чеченцям і  щоденно перераховувати їм 1 мільярд рублів із федерального бюджету?  Тобто платити ту данину, що  належить платити переможцю. Але знову питання – для чого потрібні були гори трупів зі своїх?  Платити Чечні потрібно було одразу  без усілякої попередньої стрілянини.

І є ще один неприємний момент для РФ. Придивившись до російської армії на ділі, японці одразу ж згадали про Курили. Німці посміхаються через Кенінсберг. Молдова замислилась про Придністров’я. А грузини рішуче заявили про готовність повернути свої землі, що їх захопила Росія – Абхазію та Самачабло.

 Росія воює сама проти себе

До усіх цих неприємностей ще й Всесвітній інформаційний фонд шельмує Росію з усіх боків.

Однак, лише потужний антивоєнний рух у Росії зможе стати тим стрижнем, що нарешті об’єднає і зміцнить усіх, хто ненавидить режим Путлєра.

Адже армійське середовище ховає в собі складні та швидкі «сюрпризи» для влади.

Вони полягають у тому, що війна для властьімущих небезпечна ще й тим, що на ній дуже швидко виковуються авторитети, улюбленці легіонів, котрі миттєво зметикують, що в них на руках тузи й той, хто додумається першим брататись з українцями зможе стати найкрутішим і знаменитим.

Однак, якщо дійсно в командному складі армії  РФ переважають лише  ідіоти в червоних  лампасах , котрі щиро вірять , що в Україні потрібно рятувати російськомовних, то тут рух двосторонній: з такою ціллю можна рухатись не лише на Київ, а й на Москву. На відміну від Києва, на Москву дорога абсолютно вільна.

Важко зрозуміти, що відбувається у голові Володимира Путіна.

Він ненавидить нас, тож і вбиває, криє  Україну «градами» та крилатими балістичними  ракетами, знищує танками інфраструктуру міст та сіл.

А коли на Росії стало  зрозуміло, що їхній  «цивілізаційний» дикунський набір,  як розворот у середньовіччя і взагалі нам нах не потрібен, у Путіна почалась справжня агонія  й він вирішив висадити в повітря і занурити в ядерну темряву  півсвіту, обстрілюючи одну із найпотужніших у Європі атомних електростанцій - Запорізьку.

І він готовий воювати не лише з Україною, а й з усіма, хто не сприймає його політику.

Заперечення Путіним українців заперечило його.  

У ці важкі, трагічні  дні в  колажі болю, відчаю, героїзму чітко вималювалось: Путін програв війну в Україні. Незважаючи на всю трагічність подій - спалюванні міст та сіл, розстрілам мирних жителів, рашистам не вдасться вбити дух 40-мільйонної держави та української нації. І, як визнала  російська опозиційна журналістка Юлія Латиніна, це війна не проти України, це війна  Росії проти самої себе, бо вона несе їй  безчестя. Назавжди.

Чимало росіян це розуміють. Виходять на мітинги й потрапляють у буцегарні.. 

Водночас, і популярність запитів у гуглі про еміграцію з Росії за лічені дні зросла в 5 разів. 

 Ми ж не бажаємо і не будемо стояти на колінах, не потрібна нам і пострадянська матриця. Що було, те пройшло, вичерпало себе вже давно. І все. Це треба прийняти й відпустити. Україна триматиме свій  курс, як і раніше в протилежний бік  від путінської Росії та лукашенкової Білорусі.  А  з огляду на дії та заяви білоруської проститутки Лукашенка, мимоволі приходиш до висновку: добре, що в нас лише два «братніх» народи.

І  у народів цих обох країн  ще є шанс стати вільними. Але вони повинні прокинутись і чітко усвідомити, що з такоі духовної, моральної дупи їх можуть витягти  лише державні перевороти за  масової участі громадян та армії. Народ і армія – єдині.   Інакше - ганьба на віки.

А ми переможемо! Ми інакше не вміємо!

Слава збройним силам України!

Слава Україні!