Як «продати» Києву «Мінськ». Підсумки візиту Штаймайера та Еро

«Всякому городу нрав і права», - писав наш божественний Григорій Савич. І дійсно: «город» Париж (чи то пак французькі ЗМІ) майже не звернули увагу на приїзд до України міністра закордонних справ Франції Жана-Марка Еро. Їм наразі болить інше: проблема тероризму, яка раз-у-раз дає про себе знати в цій країні.

                Натомість Німеччина, котра делегувала до Києва свого власного очільника зовнішньополітичного відомства – Франка-Вальтера Штайнмайера – відгукнулася на подію великою статтею в «Дойче Велле».

                «На тлі ефектної картинки зруйнованого важкими боями моста в Краматорську міністр закордонних справ Німеччини висловив надію, що режим припинення вогню в Донбасі набуде стійкого характеру. Напередодні в Києві він і його французький колега Еро заявили, що привезли з Москви обіцянку тижневого припинення вогню в Донбасі, починаючи з 15 вересня. Раніше про це заявляли лідери самопроголошених Донецької і Луганської народних республік. Заступник голови пропрезидентської фракції Верховної Ради «Блок Петра Порошенка» Вадим Денисенко порадив в інтерв'ю DW розглядати візит і заяви європейських міністрів виключно в контексті виборчих кампаній в обох цих країнах (…) Він послався на слова прес-секретаря президента Росії Дмитра Пєскова про те, що «Москва не є учасником цього конфлікту» і що вона «не може оголосити припинення вогню», - пише видання.

                Короткою констатацією того, що Еро та Штайнмайер приїздили задля того, щоб схилити Київ до виконання мінських домовленостей, відгукнулося «Радіо «Свобода». «Сторони відзначили, що угода про початок відведення сил сторін від роздільної зони конфлікту на сході України може бути підписана вже наступного тижня - в ході засідання Тристоронньої контактної групи в Мінську», - анонсує «Свобода». 

                Цікаво, що там, де Еро зі Штайнмайером побачили готовність Росії згортати бойові дії, «Вашингтон пост» відзначив ескалацію останніх. «Між Росією і Україною знову зростає напруженість. Після сумнівних заяв про провокації Росія розмістила 40 тис. військовослужбовців на українському кордоні», - сказано в аналітиці видання. Щоправда, цитована стаття присвячена не так мінським домовленостям, як соцопитуванням, що виявили пряму залежність агресивних настроїв серед росіян від кількості «спожитої» ними інформації від рідних ЗМІ.

                «Для багатьох росіян проурядові або завзяті націоналістичні настрої можуть бути психологічними перешкодами, які підвищують переконливість російських ЗМІ і підсилюють неприйняття інших точок зору (…). Перед однією групою ставився ряд питань, які наводили респондентів на думки про войовничі міркуванні у зовнішній політиці, що зазвичай зустрічаються в російських ЗМІ. Перед іншою групою питання ставили так, щоб спонукали учасників подумати про економічні, військові та дипломатичні втрати, пов'язані з анексією Криму, - тобто про те, про що пишуть в незалежних західних ЗМІ (…) Підтримка вторгнення Росії в Україну значно скоротилася серед тих учасників експерименту, яким пропонувалося подумати про витрати», - констатує «Вашингтон Пост».

                Тим часом «Гардіан» розглядає війну Росії та України в контексті того, що думає про неї Барак Обама. «У ці дні у Вашингтоні в моді передчуття конфлікту з Росією. Політики і вчені мужі змагаються, хто яскравіше зобразить загрозу, яку представляє для заходу Путін. До честі Барака Обами, він, схоже, виявився єдиним політиком, якого не захопила ця істерія (…) Насправді ж його (Путіна) країна слабка, а його стратегія продиктована відчаєм» - золоті слова, за які особлива подяка автору публікації Тревору Тімму.

                Але повернемося до візиту Штайнмайера та Еро. Логічно кинути бодай побіжний погляд за «порєбрик», аби дізнатися, як сприйняла цей вояж російська преса. Хамувата «Російская газєта» написала про те, що Президент України Порошенко «пнувся зі шкіри», аби сподобатися Заходу, але європейські дипломати таки «приперли його до стіни». «Київ, очевидно, настільки сильно впав в їхніх очах, що європейцям довелося відправити в українську столицю Штайнмайера та Еро, щоб ті на місці з'ясували, кому насправді в Україні належить влада: Порошенку, все менш керованим націоналістам або держдепу США? І якщо українському Президентові не вдасться переконати європейських міністрів у тому, що саме він все ще є господарем становища, то, очевидно, на передній план вийде не тільки питання про неможливість скасувати візи, а й, наприклад, про збереження «нормандського формату».

«Європейські посередники у врегулюванні конфлікту в Донбасі поставили українську владу перед фактом: потрібно виконувати Мінські угоди в тій послідовності, в якій викладено їх пункти, а не так, як це бачиться Києву. Глава МЗС Франції Жан-Марк Еро заявив на прес-конференції разом з німецьким колегою Франк-Вальтером Штайнмайером: «Умовами політичного характеру є підготовка і прийняття українського законопроекту про місцеві вибори в Донбасі і надання особливого статусу цього регіону», - пише ще одна російська газета, «Нєзавісімая».

На жаль, де в чому «Нєзавісімая газєта» має рацію: Штайнмайер та Еро дійсно приїздили для того, або схилити Київ до «Мінську». «У Берліні, Парижі та Вашингтоні після китайських двосторонок із Путіним знову повірили, що у Мінських домовленостей з'явився шанс на друге, третє чи вже яке там за рахунком дихання. Ні, особливо Путіну ніхто не вірить, але вірити хоче. За принципом «а раптом цього разу дійсно серйозно?». І для прориву, мовляв, треба тільки вмовити Україну, щоб вона була готова хоч завтра голосувати закон про вибори, призначати їх дату і тому подібне», - це вже пише український «Главком», цитуючи директора Інституту світової політики Альону Гетьманчук.

                Те, що на зміни до Конституції (в частині особливого статусу Донбасу), на вибори в ОРДЛО, на амністію бойовиків суспільний попит нині відсутній (ба навіть більше: всі названі ідеї викликають у більшості соціуму гнівне неприйняття), наші західні партнери воліють не помічати. Втім, європейських бюрократів складно звинувачувати: вони дійсно вимагають лише дотримуватися підписаних угод. При цьому вимагають цього від України (а не від Росії, котра, за словами Пєскова, взагалі «не при ділах»). Що ж, Україні треба було думати раніше, кого саме вона відряджає до Мінську і що саме там підписує. Але це вже дещо інша історія.