У Києві відкрили пам'ятник режисерові Олександру Довженку й оператору Данилу Демуцькому, які у 1929 році зняли один з шедеврів світового кіно - фільм "Земля" (1930).
Зараз ще раз передивляюся цей фільм, щоби
у черговий раз переконатися, що це не прославляння колективізації (тобто не радянська агітка) - як донині намагаються часто повторювати ті, хто пам'ятає радянські тексти про Довженкову "Землю".
Як Шевченка, Франка, Лесю Українку - Довженка москва намагалася загнати в ідеологічні канони, які нібито свідчили, що ці митці були провісниками соціалізму-ленінізму-комунізму. А були вони Українцями, кожен в умовах свого часу.
На нинішньому етапі - коли стало зрозуміло, що Україна не буде відмовлятися від Довженка, - у соціальних мережах почалася кампанія його дискредитації з іншим акцентом: мовляв, "меншовартісне все створював режисер і відзначали за кордоном його роботи, бо була домовленість радянських босів". Це маячня.
Ще одне. Ніхто не забуває всієї біографії Олександра Довженка, де були сторінки, які можна засуджувати, - але варто пам'ятати, в якому він періоді жив.
До речі, цей пам'ятник у Києві міг стояти уже 16 років тому - але тоді у тих, хто ухвалює рішення, переважила думка, що "недостойний".
Насправді це думка "п'ятої колони" в Україні, а не істориків і дослідників кіно.
Прикметно, що відкриття пам'ятника кіномитцям у Києві зібрало точно понад тисячу людей.
933-я доба повномасштабного спротиву