У селі під Києвом, де точаться бої, померла вдова Василя Стуса

Під Києвом, у селі, де сьогодні йдуть бої, відійшла у засвіти душа Валентини Попелюх, вдови Василя Стуса.

Валентина Василівна Попелюх відійшла 25 березня на 84-му році.

Про це, як інформує Україна молода, повідомила у фейсбуці її невістка Тетяна Стус.

«Валя померла після тяжкої хвороби, на безмежно люблячих дбайливих руках свого сина Дмитра, під вибухи, у селі під Києвом, де тривають бої...», - написала вона.

«Велична, могутня Душа тепер розпросторюється над Світом.  Валічка, я щаслива, що ми торкалися життями одна одну. І що провели поруч жаскі дні кінця лютого - початку березня, коли Душа Твоя так ніжно прощалася з цим виміром… Люблю безмежно. Дякую, Господи, що дав мені шанс встигнути Тобі це сказати, мила моя...», - додала пані Тетяна.

 «Попелюшка, ластівочка, Вальочок», як називав її Василь, була вірним другом, надійним плечем, яка залишалася з Поетом навіть тоді, коли від нього, здавалося, відвернувся увесь світ, - йдеться на фейсбук-сторінці Музею Василя Стуса. - Валя назавжди залишиться в пам’яті і серці свого сина, онуків, правнуків, сестри та племінників…  Така ласкава. Така тендітна. Віримо, що її душа перебуває разом із Василем – в мирі, любові та спокої».

Валентина Попелюх і Василь Стус одружились у 1965 році. Вони були красивою парою – в цьому можна пересвідчитися, поглянувши на весільне фото, яке опублікував Музей Василя Стуса.

«Пам’ятаю, їхала в метро. Раптом хтось — раз! — опустив руку на моє плече — і побіг далі по ескалатору, - згадувала пані Валентина в інтерв’ю виданню «Слово просвіти». - Думаю: ще чого? Ну, біжи, біжи. Зійшла вниз, вийшла на перон, уже забула про це. Підходжу до електрички — ходить з книжечкою, читає. Ну, думаю, добре, хай читає. Пішла наперед у вагон, їду собі. Жила тоді в Святошині. Іду до хвірточки. Озираюся стоїть, усміхається.

Так і познайомилися. Жив поруч, в Академмістечку, у гуртожитку. Приїхав навчатися в аспірантурі». «Мабуть, на це була Божа воля», - так пояснювала вона, чому обрав саме її.

У 1966-му народився їхній син Дмитро. «Жили, як у колесі: справи, клопоти, хвилювання, - згадувала пані Валентина. - У Василя то роботи нема, то є; люди приходять, а тут Дмитрик маленький, хворобливенький був… А потім раптом — ґрати…».

Вперше Стуса заарештували в січні 1972 року, звинувативши в «антирадянській агітації й пропаганді», засудили до 5 років позбавлення волі та 3 років заслання.

«Коли вперше приїхала на побачення до Василя, думала: «Цього бути не може. Василь — за ґратами! Абсолютно позитивний чоловік. Це сон», - розповідала пані Валентина.

А він їй писав зворушливі листи: «Вальочку, люба! Це я гладжу Тебе по голівці... дасть Біг, вліті, може, я Тебе заберу до себе — посаджу Тебе на дзиглику — і буду милуватися, берегти, аби й порошинка на Тебе не впала. А Ти примірятимеш золоті черевички, які я Тобі куплю (бо ж буду багатий: гірник — шукач золота)...» (з листа поета до дружини від 8 березня 1977 року).

Василь Стус помер під час другого терміну в таборах у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року в карцері.

«У ті жахливі дні Дмитрик якраз був у війську під Москвою, в «стройбаті», я дуже хвилювалася і поїхала до нього, - розповідала жінка. - Ночувала у якійсь хаті з тарганами. Наступного дня (саме на початку вересня) прийшла до сина  - і сидимо як укопані, не можемо ні про що говорити. Якесь дивне відчуття порожнечі: ні він мені нічого не каже, ні я йому. Потім кажу: «Знаєш, Дмитрику, я, мабуть, поїду додому». Хоч могла ще день побути, однак поїхала. Приїжджаю, а там телеграма: «Ваш чоловік помер».

Вона прожила без нього майже сорок років. Діждалася незалежності України і відійшла в дні, коли ця незалежність знову опинилася під загрозою.

Була надзвичайно скромною і непублічною, майже не давала інтерв’ю й навіть не взяла його прізвище, яке могло відчинити будь-які двері…

Тепер десь там, у засвітах, вона нарешті зустріне свого Василя.  Вічна і світла пам’ять…