«Сокира сатири»: насмішить збірка гумору та сатири Сашка Обрія

Сашко Обрій, він же Олександр Кучеренко,  – лауреат Всеукраїнської премії ім. Василя Симоненка (2015), член НСПУ (з 2015), активний учасник всеукраїнських літературних фестивалів, конкурсів, подій. Народився у 1991 році в Южноукраїнську на Миколаївщині.

Свого часу путівку в літературне життя молодому поету дав метр поетичного слова, лауреат Шевченківської премії, колишній голова Миколаївської обласної організації спілки письменників України Дмитро Кремінь, благословивши його на нелегкий, тернистий шлях українського письменника.

«Сокира сатири» - четверта збірка поезій нашого земляка з Миколаївщини Сашка Обрія (Кучеренка), що вийшла у 2021 році у Видавництві Марка Мельника. Ця книга засвідчує, що гострий український гумор на наших теренах невмирущий, продовжуючи таким чином традицію сатириків Миколаївщини, беручи естафету у нашого відомого гумориста, уродженця Казанківського району Павла Глазового.

Гумор – це потужна зброя, якою здавна користувався український народ. Висміяний, ворог вже не здається таким страшним і загрозливим. Гумор допомагав українцям пережити найважчі випробування і багатостолітню навалу агресивних сусідів. Сміх – це можливість оцінити самих себе критичним поглядом.

Сашко й раніше звертався до жанру сатири та гумору, у попередніх своїх збірках – «Абетка юності» (2015) та «БУСОЛ» (2019), але «Сокира сатири» стала своєрідним концентратом, квінтесенцією авторського доробку у цьому жанрі. Збірка налічує 328 сторінок та 141 поезію. Провідні теми творів «Сокири сатири» – пандемія ковід-19 в Україні та карантини, вибори президента України та політична сатира на можновладців, тема кохання з елементами гумору та легкої еротики, вади українського суспільства та ін.

Одні вірші – по-доброму кумедні, смішні, інші ж – в’їдливі, дошкульні, містять нотки суму і хвилювання за долю країни. Врешті, такою і має бути сатира, на мою думку. Адже вона покликана викривати кричущу несправедливість, згубні процеси у суспільстві, закликати читача до змін у мисленні, перегляді хибних переконань і недосконалого світогляду, виховувати в людях самокритику і вміння подивитися на себе збоку.

Автор і сам ставиться до себе самокритично, з іронією. Чого лише вартий вірш «Вишній кабачок», що є своєрідною сповіддю Сашка, розповідаючи випадок, який трапився з ним у глибокому дитинстві, у віці п’яти років. А саме про кабачок, який тріснув його по лобі, прилетівши десь із надхмар’я.

Автор порівнює тут себе із Ньютоном, якому на голову впало яблуко. «Так я став поетом», - констатує Сашко.

Цікаві також окремі вигадані персонажі однойменних віршів: кореєць Чом би й ні, японець Отож Бо Й Воно, брати-китайці Та Хай і Лінь, які приходять до людей у конкретних життєвих ситуаціях, коли вони поводять себе чемно, або нечемно; Цибульський-Часниченко – козак, що уособлює людину з міцним імунітетом, стійким до ковіду; дрон Василь, який літає над нудистським пляжем та робить заборонені зйомки, «…доки міцно спить його господар».

Сашко також щедро присвячує вірші жінкам: «Листопадова мадонна» - про працівницю ЖЕКу, «Мамовисько», що розкриває архетип розгніваної української мами, «Клепана баба» - про монумент «Батьківщина-мати» та нерідко зачіпає гастрономічну тему («Як ти крала мій борщ», «Паніні панні Інні», «Паска з ковбасою», «Географія» та ін.).

Вірш «Калантир» є цікавим філологічним експериментом, де автор використовує слова-покручі переважно іншомовного походження, які часто побутують серед українців, особливо серед старшого покоління: калідор, мармашелі, мациклєт та ін.

Сашко часто і активно висміює культуру споживацтва, яку останніми роками прививають олігархи, власники супермаркетів та торгових мереж. Найкраще ця тема розкрита у вірші «Географія», який я дозволю собі зацитувати, адже, на мою думку це - один із найсильніших віршів у збірці:

ГЕОГРАФІЯ

Мов хмарою густою оповитий,

він баньки витріщав на мене, корчився.

В уяві ж повставала оковита –

це все, що викликало слово «Хортиця».

Він тьмущу тьму часу на мене вбухав,

натужно белькотав, горланив, пінився,

допитувався: «Що то є – Обухів?»

Я ж впевнено казав: «Рулон папірусу!»

Відчув себе Ісусом він чи Ноєм?

Такому психопату лиш на йогу йти!

Ще в сиву давнину «Галичиною»

прадавні племена назвали йогурти.

Етруски в снах ще бачили Болонью

і толком було випити ще ні з ким,

як укри пиво звали «Оболонню»,

і де-не-де вже кликали «Чернігівським».

Ще «геній» ненароджений Батиїв

у нас не ошивався попід мурами –

за вухами лящав «Вечірній Київ».

Любили. Поважали. Маламурили.

Він думає, що знає Україну.

Белькоче, бідолаха, пнеться, піниться.

В «Сільпі» придбав я «Вінницького хріну» –

на цьому досить знань про слово «Вінниця».

Все. Годі! Кличте тишу! Задовбавсь!

Та що б там не горланили придурки,

кладу до холодильника «Донбас»

живі і ненароджені продукти.

Окрему увагу варто звернути на оформлення книги. Збірка має 42 повнокольорові ілюстрації, які надають їй вигляду книжки-коміксу та роблять її живою, допомагаючи фантазії читача повніше розкривати зміст та образний ряд прочитаних поезій. На ілюстраціях зображені переважно живі істоти – історичні постаті, пересічні люди, тваринки та ін.

Сашко також не полишає мотивів громадянської лірики, патріотизму: вірші «Щеневмерлики», «Рідна земля», «У квітах і полум’ї», вважаючи питання національної ідентичності ключовим і найактуальнішим для сучасних українців.

Підсумувати зміст збірки і творчість Сашка загалом можна словами з останнього вірша «Сокири сатири» під назвою «У квітах і полум’ї»: «Я тільки тоді боротьбу відкладу, як те, що зламали, докупи зростеться».

Ці слова підтверджують той факт, що Сашко активно вболіває за українську культуру і за долю країни, як і кожен щирий патріот своєї батьківщини. І на цьому шляху у Сашка є своя персональна, дієва зброя – гостре влучне слово, що увібрало в себе хвацький козацький гумор!

Віра МАРУЩАК,

голова Миколаївської обласної організації НСПУ