Сестри Тельнюк: «Садок вишневий» з музикою Сильвестрова – це наша перлина

Дует сестер Лесі та Галі Тельнюк давно впізнавані серед українських виконавців. На території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» 25 серпня виконавиці представлять програму «ТЕЛЬНЮК: Наш Шевченко» у супроводі Національного президентського оркестру, хору Київської опери та за участі легенди українського театру і кіно - Федора Стригуна.

Напередодні події ми зустрілися із співачками, щоби поговорили про актуальне.

- Які думки вирують напередодні ювілейного Дня Незалежності України?

Л.Т. 30 років пролетіли як одна мить. Багато ще не зроблено, і ця тридцятирічна Україна виглядає досі як юна людина, яка лише входить у життя, ще багато чого має зробити, щоб окріпнути.

Г.Т. Я зустрічатиму це свято із радістю та смутком. Із радістю, адже ми вже 30 років як незалежна держава. Ми творимо своє життя, формуємо державну особистість, показуємо світу нашу оригінальність та самобутність. Разом із цим є і певна доля смутку: молоде покоління, народжене вже у незалежності, не таке, як нам уявлялося, коли незалежність лише приймали. Ми сподівалися, що це покоління виросте стовідсотково патріотичним. Однак, як не дивно, багато хто із молоді ностальгує за тим радянським минулим, за «совком». Очевидно, це передалося їм від батьків.

Однак є і покоління нове, зі своїми уявленнями про світ. Вони з іншими вимогами, ментальністю. Мені тривожно за це покоління. Я відчуваю свою відповідальність, навіть як матері. Адже ми,народжені в часи Радянського Союзу, знаємо те сіре, безрадісне радянське дитинство. Нині ми дивимось, як формується це дитятко з іменем Україна. І хочеться йому побажати сили, мужності, відваги бути собою, мати міцні плечі, міцний хребет, велике і добре серце, потужний інтелект та гідність.

- Як ви оцінюєте 30 років музичної культури. Хто серед колег для вас є тими провідниками, від кого і пішло творення сучасної музики?

 Л.Т. Якщо говорити про сучасну неакадемічну музику, то одразу згадуємо про яскравих виконавців, які сказали своє слово і дали можливість нашій культурі стати такою, яка є. Це і Тарас Петриненко, Марічка Бурмака, Віктор Морозов, Оксана Білозір, «Кому вниз», «Мертвий півень», «Плач Єремії» - всі вони внесли щось своє. Вони мають власне оригінальне обличчя, щиро доклалися до того, щоб українці і не тільки полюбили українське.

Серед академічних музикантів я б назвала Валентина Сильвестрова – це наш музичний геній. Він абсолютно модерний, але водночас є провідником усіх попередніх надбань. Сильвестров формує абсолютно нове небо над нами. Його музика – потрясаюча. Це той простір, в якому хочеться жити, мріяти, любити.

- А як ми зараз виглядаємо на світовій музичній мапі? Чим ми цікаві за кордоном? Чи лишень повторюємо за заходом, а чи ж творимо своє вже для наслідування там?

Г.Т. Наразі ми цікаві Заходу етнічною музикою, нашою народною глибиною та традицією. Саме тому такі успішні ДахаБраха. Вони одними з  перших зробили прорив, тому мають багато концертів, їх знають не лише в діаспорі, але й іноземці, які не надто заглиблюються в українські реалії. Це той колектив, що може представляти Україну та бути нашою візитівкою.

- Хіба таке сприйняття не обмежує інших виконавців, які теж можуть бути нашими голосами у світі, але не хочуть загравати з етнічними мотивами? Чи є інші перепони для того, щоб потрапити у плей-лист іноземцям?

- Так, обмежує. Скажемо про наш приклад. Про нас багато писала зарубіжна преса, наприклад, таке видання, як Toronto Star. Рекомендували нас, як відкриття нової музики, коли ми перебували в Канаді. Наші концерти обговорювали нарівні з провідними американськими та британськими виконавцями , що гастролювали тоді в Канаді. Це був 2013 рік. Ми мали запис в Glenn Gould Studio зі зйомкою канадського телебачення.

Оскільки у нас в репертуарі висока україномовна поезія, тобто це не просто ритмічно складені докупи слова, а високі смислові тексти - то вони потребують спеціального перекладу. Так ми робили в Парижі: на екран виводили переклад тексту, щоб у слухачів було розуміння, про що йдеться. Однак і це не передає краси плетива слів Оксани Забужко, Тараса Шевченка, Василя Стуса, інших поетів, чиї тексти ми виконуємо перед широким загалом за кордоном. 

Що ми помітили - європейський чи й північно-американський слухач готовий бути відкритим до будь-якої музики, до нового. Це і дає можливість подолати той мовний та смисловий місточок. Наші концерти там були достатньо успішними та важливими.

Звісно,ми не робимо масові дійства на широку публіку, адже сам по собі наш проєкт - камерний. Та й висока поезія не може звучати і сприйматись зі стадіону півтори години поспіль, це може бути одна пісня, як певний заклик, сповідь чи молитва. Ми ж творимо міні-виставу двох жінок, які приходять до вас, наче на розмову. При цьому для нас непотрібні зайві ефекти. 

Як не дивно: чим менше людина розуміє мову - тим більше вона напружує свою внутрішню енергію, увагу, вони вловлюють емоцію з рухів, з виразу обличчя, вловлюють посил та смисловий момент того, що хотів сказати поет нашими голосами. 

Л.Т. Нас запитували - що це за манера, якою ми співаємо, бо такого виконання вони ще не чули. Їм дуже подобаються наші елементи з голосінням. Приємно, що вони звертають увагу на складові нашого виступу.  І хочуть надалі дізнаватися, що за цим стоїть. 

Також у нас був цікавий досвід, коли ми співали поезію відомої канадської авторки Маргарет Етвуд (авторка роману-утопії “Сповідь служниці”). Вона надала нам дозвіл на виконання деяких її віршів саме англійською мовою. Їх дуже добре сприйняла публіка. Вони вже почули щось таке знайоме і водночас незнане.

Для них це була справжня дивовижа. Вони у нас часто запитували - "Як ви відчули цю поезію, коли створювали музично-вокальне полотно?". Ви знаєте, кожна мова в співі виражається інакше і має інші звукові нюанси, творить іншу архітектуру мелодики, навіть змінюється звуковисотність голосу. 

Г.Т. Додам - у Лесі дивовижне відчуття української поезії. І будування якоїсь музичної лінії, якої до цього ще не було. Вона і мелодійна, і зрозуміла, і драматична, і нова та емоційна. У неї унікальне відчуття мови, а це - важливо. 

- Як ви підійшли до творення музики на поезії Шевченка? 

Л.Т. Це важко пояснити. "Кобзар" - одна з моїх улюблених книг. Я його перечитала не один раз. У нас він затертий до дірок. А процес творення він вже вищий за моє логічне розуміння. Це вище за мене. Починаючи від вибору тексту, від того, як формується мелодика нової пісні. Це загадкова річ і для нас самих і по сьогоднішній день. 

Г.Т. Я переконана, що до Лесі “приходять” поети і вказують їй на поезію, яку вони хочуть почути. Тому що справжній поет проспівує кожен свій вірш, маючи абсолютний слух, відчуття ритму.  

- До речі, про Тараса Шевченка є такі спогади, що він мав гарний голос та добре співав.

Л.Т. Так, у Тараса Григоровича дуже мелодичне слово. Внутрішня мелодика його віршів дуже сильна. Вони самі “лягають” на музику. Це фантастичні відчуття  працювати з його поезією. Але є й такі поети, що важко даються. Були такі проби, що не виходило нічого. Я сама була здивована. Однак таке відчуття, що закривається сторінка, і ти на цього поета нічого не можеш написати взагалі. 

- Те, що ви готуєте на 25 серпня - це переосмислення  слова Шевченка від сестер Тельнюк, інтерпретація для кращого розуміння?

Г.Т. Коли ми беремось за ту, чи іншу пісню - це наше персональне пережиття. Це наша потреба. Коли маємо нові пісні - ми просто не можемо ними наспіватися. Особливо, якщо відчуваємо, що це вдала пісня, по-чесному зроблена. Вже потім, коли ти в собі накопичив цю енергію, “напоїв” себе цим скарбом - тоді вже ти такий переповнений, красивий йдеш і щедро ділишся з людьми, тому що хочеш не просто їм розповісти про своє, а сказати їм, що вони можуть бути щасливими.

Взагалі ми - щасливий дует, тому що творимо разом, заряджаємось разом і у нас вистачає енергії ділитися цим щастям з іншими людьми, хто приходить нас послухати. У нас є такі пісні, що протягом багатьох років не вичерпали себе, вони дуже енергетичні та просяться до виконання знову і знову.

Навіть якщо ми спустошені, але беремося до, наприклад, “І світає і смеркає” - то лише при згадуванні перших нот, проспівавши звуковисотність - відчуваємо, як сила повертається і вже всередині все рве і проситься вивільнитись. Це ж не просто так. Саме в цій пісні ми бачимо і мертвих, і живих, і ненароджених, до яких і написана ця поезія. Особливо болить серце за цими ненародженими, яким ти хочеш у майбутнє докричатися, щоб вони не робили помилок, щоб вони нашу історію, з якою вже кровно пов’язані, не повторювали. А отримували лише позитивний досвід, прагнули бути кращими і сильнішими.

І коли ти через цю високу поезію розумієш це всеохоплення, своє місце у цьому світі - то розумієш, що ти - не піщинка і можеш з’єднати минуле та майбутнє. А без цієї поезії ти цього не бачиш. Порсаєшся у своїх проблемах та уявляєш, що ти - маленька комашка, яку затравили, а навколо лише брехня. А з цією поезією ти розумієш, що ти - велет. 

Л.Т. Ми завжди з особливим задоволенням співаємо “Садок вишневий” - це надзвичайно витончений твір. Музику до нього написав Валентин Сильвестров. І це єдиний не наш твір, що увійшов у програму “Наш Шевченко”. Це - наша перлина. 

- Яким є ваш Шевченко?

Л.Т. Він різний, але завжди про любов. Він - інтимний, ніжний, чутливий, молодий і сильний. Він - твій друг. 

Г.Т. І батько, і коханець, і брат, і син.

Л.Т. Дуже близька людина. Таким ми відчуваємо його у цій програмі. Хочемо, щоб його таким же сприйняли й інші. 

Г.Т. Після нашого концерту ми впевнені - ви прийдете додому і захочете обійняти усіх рідних. Ви зрозумієте, як любите свою родину, цінуєте її. І захочете поділитися своєю любов’ю і щастям. 

Л.Т. І навіть силою. Шевченкове слово дає цю силу і віру в те, що ми живемо не даремно, а кожен має тут свою місію. 

- І все ж таки, чому в ХХІстолітті ми знову звертаємося до Шевченка?

Г.Т. Тому що з нього все виростає. Він - поет-пророк, і цим потрібно пишатися. Всі пізніші поети вийшли із Шевченка - з його правди, з його сили, з його непорожнього слова, з його щирості та великої душі. Це - жива джерельна вода. Я не розумію іншого - як можна без Шевченка прожити життя.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                          Яніна КОСТРУБА