Трагічні наслідки від військових заколотів у різних регіонах світу покликали до життя справедливу вимогу беззастережного підпорядкування збройних сил та інших військових формувань демократично обраній політичній владі.
Так як ігнорування цієї аксіоми призводить до існування "держави в середині держави " і загрожує встановленням військової диктатури антиконституційним шляхом.
Тому країни глобального заходу після краху колоніальної і соціалістичної систем та зникнення з мапи світу колишнього СРСР, ухвалили відповідне законодавство стосовно впровадження у практику демократичного , цивільного контролю за воєнною організацією держави.
Існують національні моделі відповідного контролю у США, ФРН, Франції, Італії, Бельгії, інших країнах Альянсу і ЄС. Як правило, на Заході до базових критеріїв відноситься контроль законодавчої , виконавчої і судової влади , а також соціальний зі сторони неурядових організацій , незалежних ЗМІ , профспілок.
Після оголошення Україною курсу інтеграції в ЄС і НАТО, та визнання його конституційною нормою, парламентом, при консультативній підтримці партнерів, була ухвалена низка законодавчих актів, що запроваджують демократичні засади із контролю за мілітарним сектором країни.
Так, Верховна Рада України затверджує концепцію національної і воєнної політики, призначення чи затвердження вищого військового командування , оборонного бюджету . Визначає повноваження ЗСУ у загрозливих обставинах ( особливий період, надзвичайний стан, правовий режим воєнного стану, оголошення війни ).
На уряд покладається керівництво цивільною військовою адміністрацією МО України.
У компетенції судової влади перебуває контроль щодо унеможливлення порушення оборонно-безпековим сегментом основних прав і свобод громадян, а також захист прав і свобод військовослужбовців.
Загальне керівництво військовою організацією здійснює вище політичне керівництво ( президент та уповноважені ним особи ), яке несе відповідальність перед парламентом і нацією.
Суспільство також має важелі безпосереднього контролю за оборонно -безпековим сектором. Особливо його роль зросла під час війни у вигляді потужного волонтерського руху та різнопланової діяльності ЗМІ.
Проте, оголошення Указом президента України від 24. 02. 2024 р. правового режиму воєнного стану в державі, обмежило конституційні права і свободи громадян ( ст. ст. 30- 34 , 38 , 39 , 41-44, 53 ) і логічно звузило рамки демократичного, цивільного контролю за мілітарним блоком.
Так як, стратегічне керівництво ЗСУ, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами здійснює через Генштаб ЗСУ і Ставку верховного головнокомандувача президент України. А контроль за діяльністю військового командування , органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в умовах воєнного стану делеговано РНБО. Яке очолює глава держави .
В такий період забороняється внесення змін до Конституції України. Не можуть бути обмежені передбачені нею повноваження Верховної Ради України. Парламент через відповідні комітети , утворені ним тимчасові слідчі і спеціальні комісії, запити і звернення депутатів відповідно до Регламенту таким чином продовжує здійснювати контроль над військовою компонентою країни.
І таке є запобіжником у парламентсько-президентській республіці від руйнації чинної системи противаг і стримувань між гілками влади.
Однак, парламентські і депутатські повноваження виключають втручання в оперативно - бойову і кадрову діяльність командування оборонного і безпекового сектору країни.
Більше того, ст. 8 ( депутатська етика ) закону України " Про статус народного депутата України " спонукає парламентарів "... дотримуватися загально визнаних норм моралі , завжди зберігати власну гідність , поважати честь і гідність інших народних депутатів , службових та посадових осіб і громадян . Утримуватися від дій , заяв та вчинків , що компрометують його самого , виборців, ВРУ , державу ".
Не говорячи вже про недопустимість фактів винесення депутатом у відкритий інформаційний простір повідомлень конфіденційного характеру. І таких, що безпідставно шельмують, або зводять наклеп на військове командування, вищих посадовців виконавчої та судової влади. Чим підривається бойовий дух і віра в перемогу військових та громадськості. Бо подібне блискавично використовується зовнішнім і внутрішнім ворогом для компрометації України на міжнародній арені.
Подібна поведінка нардепів повинна ставати предметом прискіпливого розгляду на відкритих , чи закритих засіданнях Верховної Ради України. Та досліджуватися спеціальними і правоохоронними органами для реагування у судах.
Таким чином, діюча в Україні система контролю загалом унеможливлює вихід військової організації із беззастережного підпорядкування демократично обраній політичній владі. Що створює оптимістичні перспективи для повної деокупації України та відновлення її суверенності і цілісності у міжнародно визнаних кордонах.
В той же час, враховуючи поки що метафоричні запевнення партнерів на Вашингтонському саміті Альянсу стосовно перспектив українського членства в НАТО, всім гілкам влади і громадянському суспільству необхідно культивувати демократичні цінності і засади , що попереджатимуть узурпацію влади у державі однією політичною силою, чи сумнівної конституційності владною управлінською структурою.
Адже в умовах реальних загроз існуванню держави і нації, за визначенням, не повинно бути опозиційних політичних сил у питанні забезпечення перемоги над жорстоким терористично-геноцидним ворогом .
Через таке, владний олімп зобов'язаний відкинути всі егоїстично-суб'єктивістські забобони та дріб'язкові антипатії і залучати до справи відсічі ворогу та зміцнення молодої вітчизняної демократії увесь політичний і громадський арсенал України.
Подібна стратегія лише посилить довіру до України партнерів і сприятиме нарощуванню ними різнопланової допомоги. Особливо в напрямку боротьби із ворогом та стимулювання процесів у реалізації євроатлантичних сподівань Києва.
Василь БОГДАН, експерт з питань безпеки, генерал - лейтенант, публіцист