Марія Матіос на веірньому Хрещатику. (acebook.com/maria.matios)
Київ. Будень. Сутеніє. Йду пішки центром. Викличний неон дорогих бутиків дратує очі. При вході - треновані бики у чорних костюмах і білих сорочках. (Не кривіться: якщо биками можна обізвати тих, хто на «нулі», то чому охоронці ювелірних крамниць мають асоціюватися з котиками?!). Вони міряють тебе очима, оцінюючи: впустити, коли б зробила крок досередини, чи відмовити через дещо забруднені кросівки.
У мене розрив свідомості: щойно попрощалася із знайомою жінкою в траурі. І одночасно клацнув айфон: смс. Читаю: «Брутальна війна, катастрофа, яка набирає обертів - і світ навчився миритися з цим, як з буденністю, неприємністю, яка десь там, в тилу, заважає жити звичним кольоровим життям. Сьогодні знову обліковуємо втрати від запалювально-хімічних боєприпасів… А вчора радість, що наш воїн, який дві доби вважався 200-тим, евакуація була неможлива, самостійно! з пораненнями дістався нашої передової позиції, буде жити!»
Я би кричала на весь Хрещатик, Городецького і Пасаж. Або била би вітрини. Повз мене повільно проїжджає і зупиняється поліцейське авто. За ним - два «лексуси». З першого виходить один відомий «державник» і прямує у бутик. Охоронець запопадливо відчиняє двері і глузливо міряє мене очима. «Державник» вдав, що не впізнав мене. Я його - тим більше.
…третій день чекаю вістки з фронту. Не одної і не від одного. О! Є! «Зараз у нас дуже туго. Дуже». Цей воїн ще ніколи не писав мені так. Раніше він писав, щоб я писала книжки.
Я йду Києвом і плачу. На мене дехто озирається, а більшість, опустивши голову, прискорює крок. Не думаю, що вони всі байдужі. Просто… а про що їм мене питати? Може, їх мучить те ж, що й мене, але у них міцніші нерви. Напевно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жовтень пішов на завершення розколу між тилом та армією
Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>