Зло, яке робить із жінки феміністку українського обряду

Зараз буде допис, який пояснює, чому радикальні феміністки українського обряду ненавидять усіх чоловіків, крім підкаблучників.

Але перш, ніж перейти до суті, наголошу: у сцені, побаченій, почутій та відтвореній, я категорично на боці жінки й дівчинки. І описаного мною дебіла мужчиною не вважаю. Сам таких ненавиджу.

А тепер, власне, картинка. Зупинка тролейбусу. Батько, мама, донька, дівчинка років 10. Так званий батько кричить на дівчинку і штовхає її, бо вона себе якось не так, на його думку, повела. Спроби мами заступитися за доньку називаються на: "Закрой свой рот!".

Мама, до речі, україномовна. Він - ні. Все продовжується в тролейбусі. Жінка вимагає ставитися до неї і дитини з повагою. У відповідь: "Не нравится - идите жить к твоей маме!" - "Але ж ти батько! Ми сім'я!" - "Раз я батько, то сиди тихо, пока я воспитываю дочку". - "Ти можеш нормально себе вести?" - "Я вас кормлю. Я работаю. И веду себя нормально".

Розумників, котрі вважають, що я чи хтось інший мусив би втрутитися, ігнорую. Я зараз про інше: ось воно, Зло, яке робить із жінки феміністку українського обряду і ось причина, чому невдалий персональний досвід, індивідуальний, проектується на ненависть до чоловіків як таких.

Я ненавиджу ось таких козлів. Але так само ненавиджу, коли навпаки: під лавку заганяють мужчину.

Існує ціла система договорів, які дозволяють шукати спільну мову, домовлятися - але те, що я бачив, під жоден подібний договір не підпадає. Тут справді - до мами, без варіантів.

Проте - не викреслювати чоловічий рід із життя і не налаштовувати дівчинку проти всіх мужчин.

Я таке чув: наш тато поганий, всі чоловіки погані, ненавиджу чоловіків. Дівчинка казала, інша, давно. Знаю її маму. Мама така феміністка - не підходь. Хоча це лише особистий травматичний досвід.

Дякую за розуміння. Жінок люблю, шаную, ціную.