Реанімація буксує

17:32, 12.02.2022

Путін шантажем і провокаціями брутально спонукає Україну "терпіти" його маніакальні зазіхання. (Фото з відкритих джерел)

Двотижневої давності заява керівника ОП А. Єрмака про те, що відбувається реанімація Нормандського формату, виявилася досить передчасною. Про таке свідчить друга безрезультатна зустріч політичних радників лідерів Нормандського формату 10. 02. 22 р. у Берліні.

 

Дещо перефразовуючи великого драматурга У. Шекспіра цей захід доречно оцінити , як "багато галасу і нічого". Бо домовилися зустрітися і домовлятися невідомо про що надалі. Постільки від української громадськості ОП приховує істинний зміст напрацьованих офіційним Києвом пропозицій.

 

Останні місяці Україна стала своєрідною Меккою, так як у Київ регулярно здійснювали символічний хадж зіркові політики і державні мужі впливових країн Заходу і міжнародних організацій.

 

Загалом візитери  засвідчили підтримку суверенітету та територіальної цілісності України та політико-дипломатичні наміри стосовно спонукання Росії до деескалації та унеможливлення подальшої широкомасштабної інтервенції у глиб України. Такі країни, як США, Великобританія, країни Балтії, Польща, Чехія, Канада надають відчутну військово-технічну допомогу Україні, зміцнюючи її оборонно-безпекову компоненту.

 

ЄС та НАТО відкинули намагання В. Путіна розподілити світ на сфери впливу та припинити дію засадничої норми Статуту НАТО "відкритих дверей", в тому числі і для України. Вашингтоном і Лондоном на законодавчому рівні узгоджені пекельні секторальні і персональні санкції, що будуть застосовані до РФ у разі подальшої агресії проти України.

 

Проте Кремль продовжує політику ультиматумів і шантажу, погрожувати третьою світовою війною, у разі якщо Україна, ставши членом НАТО, намагатиметься повернути Крим збройним шляхом. Посилює концентрацію військ на кордонах України та в  Білорусі, а також блокує значну частину Азовського і Чорного морів та Керченську протоку.

 

Тим самим порушуючи морський суверенітет України та міжнародні конвенції із морського судноплавства. Є підстави подібне кваліфікувати, як можливу підготовку до масштабної військової операції проти України. Особливо в період навчань ВМС РФ у Чорному морі із 13 по 19. 02. 22 р.   Про імовірність такої акції повідомили Д. Байден та Б. Джонсон, посилаючись на дані розвідок. Але лише британський прем'єр заявив, що в такому разі, Лондон надасть військову допомогу Києву (не конкретизуючи яку).

 

Для української нації і держави драматизм ситуації в тому, що колективний Захід майже переконаний, що Росія активізує агресію. В той же час цинічно і фарисейськи  партнери не вживають дієвих кроків стримування чи відсічі на випередження. Ні в індивідуальному порядку, ні у форматі міжнародних організацій. Лише опікуються санкціями, що будуть запізнілими та готуються "прихистити"  біженців із України.

 

Чи допустимо таке у начебто цивілізованому  21-му столітті? Чи світ і людство деградують і повертаються до права сильного, властивого похмурому та жорстокому середньовіччю.

 

І все ж у питаннях забезпечення суверенності і безпеки держави, визначальна місія належить вищому військово-політичному керівництву країни. Провідники зобов'язані своєчасно мобілізувати наявний  інституціональний ресурс та громадськість на переможну боротьбу із зовнішнім і внутрішнім ворогом.

 

Прикро усвідомлювати, що майже за три роки каденції у переліку стратегічних пріоритетів зеленої команди десь на манівцях перебували питання посилення обороноздатності ЗС України за рахунок розробки і реалізації відповідних проєктів підприємствами і установами вітчизняного оборонно-промислового комплексу.

 

Особливо у реалізації затвердженої раніше ракетної програми. І лише нещодавно  МО України надало на розгляд РНБО ракетну програму, розраховану на 10 років. А така зброя потрібна уже вчора - сьогодні. Належним чином не фінансувалося оборонне замовлення. Через корисливі та корупційні вади вищих чиновників у розподілі державного бюджету.

 

Безпідставно зволікалося ухвалення закону "Про основи національного спротиву", що зашкодило своєчасному розгортанню сил територіальної оборони. Тривалий час незмінним є соціальний пакет військовиків сектору безпеки і оборони, особливо задіяних на східному фронті.

 

Завчасно піддається сумніву доцільність формування ЗС України за змішаною системою. Особливо, коли є наміри збільшити чисельність війська на 100 тис. осіб та постійної загрози з боку Росії та окремих її сателітів.

 

Водночас, за надуманими і політично вмотивованими приводами розпочато кампанію із кримінального переслідування генералів, офіцерів та добровольців, які є учасниками АТО, ООС та волонтерської плеяди захисників Вітчизни. Із міркувань політичної ангажованості у таку орбіту владою умонтовано і 5-го президента України , якому "шиють" статтю "державна зрада" . Зайве наголошувати, що подібне не сприяє єдності, консолідації та мобілізації суспільства у доленосний для країни час.

 

У такій же системі координат перебуває і проблема реанімації Нормандського формату для реалізації, тепер уже так званих мінських домовленостей, що не є юридично зобов'язуючими. Якщо формат, схоже, перебуває у невиліковний комі, бо під тиском Росії і частково  ФРН та Франції передбачає реалізацію  спочатку політичної  складової за придумано вигаданою Кремлем формулою Штайнмайєра, а потім безпекової, то нехай він "почине в бозі".

 

Адже виглядає так, що Україна у цьому чотирикутнику опинилася одна проти трьох. Так як ФРН і Франція тривалий час блокують вступ України в НАТО і ЄС і відмовляються надавати Києву зброю і боєприпаси під приводом псевдопацифізму .

 

Канцлер Німеччини Шольц перебуває під впливом русофіла - однопартійця Шрьодера, який є другом Путіна і згодом увійде у раду директорів  "Газпрому". Президент Макрон  опікується виборами на другу каденцію і тому, не виключено, що веде пошук політичної і фінансової підтримки. Не виключено, що і від Путіна. У Франції  вже таке бувало. Чого лише вартий приклад із Саркозі та Каддафі. Несподівано для НАТО і ЄС прозвучали не узгоджені з ними заяви Макрона у Москві щодо України та гарантій європейської безпеки.

 

Тому Україна повинна рішуче запропонувати розгляд питань Деокупації частини власних територій за участю підписантів Будапештського меморандуму, на Раді Безпеки та Генеральній Асамблеї ООН. Вимагати надання Києву ПДЧ на черговому саміті НАТО у Мадриді в червні п. р. Добиватися від партнерів підписання дво та багатосторонніх угод із юридично зобов'язуючими гарантіями безпеки.

 

Бо сьогодні Путін шантажем і провокаціями брутально спонукає Україну  "терпіти" його маніакальні зазіхання. А завтра новітній жандарм Європи спробує накинути окупаційний зашморг на регіональні і провідні демократії планети.

 

Подібний геополітичний сценарій повинен застерегти зелених лібертаріанців від намірів укладання капітулянтських угод із кремлівським мордором.