Україна без Ізраїлю розбереться яких Героїв вшановувати
Кого перепоховувати на українській землі, кому віддавати українські державні почесті та кого вшановувати в Україні – це не ваша справа. Ваша думка з цього приводу не цікава. >>
Про Крути пам‘ятають у сучасній армії. (Малюнок Микити Тітова)
Пам‘ять про Крути повернулася в Україну із відновленням її незалежності в 1991. Але тоді і протягом наступних двох десятиліть цей бій згадували як трагедію чи навіть поразку. Оборонці станції загинули, більшовики продовжили свій наступ на Київ. Ось що говорили про Крути.
Для більшої драматизації суттєво завищувалася кількість українських втрат, понижувався їхній вік. Відтак згадування цієї події перетворилося в плач і розпач від чергової поразки. Такий підхід далекий не лише від об‘єктивної історичної оцінки того що сталося під станцією Крути 29 січня 1918 року, але й від справжнього вшанування пам‘яті учасників цих подій.
Важко здобуту ціною вояцьких життів перемогу знецінюють називаючи поразкою. Загибель у бою близько сотні українських вояків це трагедія. Але втричі більша кількість ворожих втрат заперечує тезу про поразку. Особливо якщо врахувати, що співвідношення сил учасників бою майже 1 до 10 не на користь українців.
Більшовики зуміли продовжити свій наступ на Київ лише через чотири дні. Для проголошеної лише кілька днів тому незалежної Української Народної Республіки це були визначальні чотири дні, які дозволили їй отримати міжнародне визнання та військову допомогу. Незабаром після цього більшовиків вигнано далі на схід. Так, через рік вони знову повернулися, але знов не назавжди.
Війна з Росією царською, більшовицькою, путінською триває досі. На жаль досі на українській землі. Але нині вже за сотні кілометрів від Києва. В цій війні ми перемагаємо, бо нині Росії протистоїть не кілька сотень добровольців, а багатотисячна і високопрофесійна українська армія. На боці України не кілька держав, що визнали її у 1918, а практично весь цивілізований світ, який засуджує російську агресію.
Ми перемагаємо бо не забули про бій 29 січня 1918 року. Про Крути пам‘ятали в Українській повстанській армії де це ім‘я присвоїли одному з військових формувань на Волині. Про Крути пам‘ятають у сучасній армії, де цим іменем названо військовий ліцей у Львові та військовий інститут у Києві. Ми переможемо, коли будемо пам‘ятати про Крути як нашу перемогу.
Кого перепоховувати на українській землі, кому віддавати українські державні почесті та кого вшановувати в Україні – це не ваша справа. Ваша думка з цього приводу не цікава. >>
Заява МЗС Ізраїлю у якій Голову ОУН Андрія Мельника звинувачують у «голокості» - відверта провокація і підігрування московській пропаганді. Ця заява не має нічого спільного з історичною правдою. >>
Перепоховання Андрія Мельника та його дружини є початком перепоховань видатних українських діячів могили яких були розпорошені чужими землями. Але тепер Україна починає повертати їхні імена, їхню спадщину і їхнє місце в нашій національній історії. >>
Це не лише перепоховання. Це — акт великої історичної справедливості. Це — повернення пам’яті. Повернення нашої державної тяглості. Повернення тих імен, без яких неможливо скласти повну історію української нації. >>
Пам'ять про жертв політичних репресій – не лише сторінка минулого, а пересторога для сьогодення і майбутнього. >>
Найнебезпечніше в такій пам’яті — перетворення історії на політичну зброю. Коли одна сторона говорить лише про власних жертв і не бачить жертв іншої, пам’ять перестає лікувати і починає знову розділяти. >>