З білорусами ми з княжих часів

«Тіло одне, але має багато членiв, усi члени одного тiла, хоч їх багато, утворюють одне тiло [...] Чи страждає один член, з ним страждають усi члени» (1 Кор 12: 12,26) – так навчає нас апостол Павло про природу Церкви, як єдиного тіла Христового.

Саме в ці дні особливо страждає білоруський народ – наші сусіди, з якими від княжих часів ми мали багато століть спільної церковної та державної історії, складаючи до 1686 р. єдину Київську Митрополію. Її неканонічна анексія Москвою мала і продовжує мати трагічні наслідки для Православ‘я у всій Східній Європі.

З волі віруючого народу та за благословенням нашої спільної Матері-Церкви, Вселенського Патріархату, Українська Церква утвердилася серед автокефальних Церков-Сестер. Православна Церква Білорусі має ті ж самі підстави та право просити Матір-Церкву про Томос, коли на те буде її бажання.

Однак, незалежно від юрисдикційних питань, ми, як православні християни, складаємо єдину Церкву Христову. Тому ми, як Православна Церква України, не можемо залишатися байдужими, не співстраждати, коли майбутнє білоруського народу, незалежність держави, свобода і безпека громадян, їхні життя опинилися під загрозою.

Хочу побажати білоруському народу з Божою допомогою знайти свою власну відповідь на виклики сьогодення, захистити свої гідність та свободу, демократичне і незалежне майбутнє своєї держави.

Долучаю свій голос до заяв тих численних держав, міжнародних та громадянських інституцій, хто наполегливо закликає до негайного припинення насильства, звільнення тисяч невинно затриманих та проведення конструктивного діалогу між керівництвом Білорусі та громадянським суспільством задля мирного виходу з кризи.

Наші молитви сьогодні – за білоруський народ, за перемогу правди, за зупинення насильства, за Божий захист для невинних, які страждають. Нехай Господь допоможе вам, брати і сестри, пройти ці важкі часи!