А я хочу, щоб переміг Зеленський.
Щоб всі, хто зараз з піною біля рота доказує, що «Порох – враг нашего народа», відчули «покращення» зразу після інавгурації.
Я хочу, щоб ті, хто зараз не чує жодного аргументу і несамовито кричить про те, що «Вова их всех посадит», сіли першими.
Щоб ті, хто потирає руки і регоче від того, як «Вова его вставил», реготав всі наступні 5 років – і аж до сліз.
Ми – слабка країна з хиткими інституціями. Ми ще продовжуємо балансувати над прірвою. Нас мало не бути. У нас продовжують гинути люди. Не ми переходили кордон з Російською Федерацією. Не ми захоплювали в полон бійців і не ми виколювали їм очі і відрізали голови. Не ми безкарно пошматували чужу землю.
Зараз відбувається не просто двобій персоналій. Зараз відбувається зіткнення світоглядів. І так, ми вибираємо кращого з гірших. Знаючи, ЩО САМЕ ми вибираємо.
Я дуже свідома всіх мінусів і косяків, які були допущені Президентом Порошенком. Але я знаю, що мене чекає наступні 5 років, коли він буде залишатися Президентом України. Я знаю, що цей холодний душ, який він отримав в 1 турі, змусить його робити жорсткі висновки. В першу чергу, для самого себе.
Я не маю зеленого поняття про Зеленського в ролі президента. Що нас чекає? Хто складає команду? Куди ми будемо рухатися?
Я знаю лише одне – всі ті, хто тихо сидів, як миші під віником, бо "русская весна" не вдалась, збудилися і вже святкують перемогу.
Я знаю, що штаби на Одещині складаються винятково з колишніх регіоналів. І представники Зеленського в комісіях - з них же. Я знаю, що вся ригівська шобла – починаючи від Лєни Бондаренко и закінчуючи Азіровим в екзилі, вітає Зеленського і радіє його перемозі. Вони пишуть про це відкрито. Вони хочуть реваншу – і саме він може їм його забезпечити.
Якби до 2014 року все у нас було добре, то ми на цьому запасі ще років 10 протягли б.
У нас все було погано. Стагнація економіки, падіння рівня життя, дерибан країни – і статки для кількох сімей в Україні.
І кожного разу країна велась на популістів і на фантазійні обіцянки. І кожного разу провалювалися ще глибше.
Я багато їжджу країною. Я слухаю людей і розмовляю з людьми. Нам всім жити тяжко. Ми всі хочемо більші зарплати. Ми хочемо нижчі ціни. І ми, безумовно, хочемо справедливості.
Я питаю у тих, з ким розмовляю, коли вони останній раз давали хабарі? Люди згадують. 95 відсотків не можуть згадати, кому давали хабарі за останні роки. Кажуть про винагороду для лікаря. Провідник в потязі сказав: - Кожного дня відстібую. Кому? Наверх – багатозначно показав пальцем. Серйозно? А навіщо? Так треба – сказав. Не платити не пробували? А навіщо мені з ними заводитися? Так спокійніше.
Провідник їде в новому вагоні, з нормальними умовами для роботи. Заробітна плата, з усіма надбавками, 15 тисяч. Звісно, хочеться більше. 31 березня не голосував. Був у рейсі. Але не хоче Порошенка. «Хочу, щоб все змінилось». Що саме, не уточнює. Все.
Людей можна зрозуміти. Ми хочемо швидких змін. І багато хто вже забув, звідки ми вирвались. Електронні реєстри, ЦНАПи, безвіз і так далі – ну, подумаєш, а хто в ту Європу їздить?
Я знаю купу людей, які за остані 5 років купували собі нерухомість і нові машини, хто працює на кеш і не платить всіх податків і навіть будь-яких. От вони люто ненавидять Пороха. За що? "Надоел со своим Томосом, людям кушать нечего".
У нас є ще трохи часу, щоб розмовляти з тими, хто добросовісно помиляється. Я не про ті 30 відсотків, яким хоч в очі пісяй, їм все божа роса.
Я не про тих, хто вже приміряється заходити в соціальні ліфти, щоб отримати посади при «президентові Зеленському». Головне, щоб ті соціальні ліфти не виявились для ними катапультами.
Я про тих, хто не бачить із двох кандидатів жодного свого. Хто вагається і не має відповідей на свої питання. Ми знову маємо взятися до роботи. Працювати і переконувати. Розмовляти. Бо це наш 2014-й рік.
Знаєте, а електорат Порошенка виживе. Принаймі, моє оточення, мої колеги. Бо це той самий середній клас, який сам, своїми руками і своїм мозком створює своє життя і несе за нього відповідальність. Без патерналізму і завивань. Ми свідомі того, що відбувається і що може бути. Ми вибираємо мозком, а не серцем. Ми розуміємо рівень небезпек і викликів. Ми це вже проходили. За президенства Януковича. І де тепер Янукович?
А ви, ті, хто вибирає собі президента із телевізора, через півроку, з гиканнями і улюлюканням, поженете його геть.
Шкода, що ми знову, навіть якщо несвідомо, ставимо країну на паузу. І самі у себе крадемо шматок життя.
Зоя Казанжи, 6 квітня 2019 року, Фейсбук