Черговий рейс за маршрутом захід-центр. Вранці перед відправленням – дзвінок, приємний дівочий голос. «Я там забронювала… Я дуже хочу! З вами!!! В Рівне… - вона говорила дуже рваними фразами. – Я – Іра…».
До місця збору Іру* привезли на сріблястій «Мазді». Високий статний мужчина, вальяжний і мегавпевний у собі, нікому не дозволив пакувати її речі у мій багажник. Навіть Ірі. А я спостерігав за процесом і думав, що ніколи ще не зустрічав такого перфекціоніста! Валіза мала стояти саме так, на лівому боці, дорожня сумка – тільки тут, ручки під певним кутом, коробки із новими туфлями – саме у такому порядку!
Поцілунок на прощання тривав 11 хвилин! Так, ми фіксували час!!! Тому що сонце пекло прямо у вітрове скло, всім було дико некомфортно, а вони все ще шепотіли на вушка одне одному різні приємності!..
Перше, що вона сказала, коли ми рушили: за цю поїздку вона хоче розрахуватися якнайшвидше, в ідеалі – прямо зараз! Сиділа дуже зосереджена, напружена і не переставала дивитися в телефон.
А ще хвилин за 15, коли ми навіть не встигли покинути околиці Львова і саме наближалися до розвилки на Луцьк і Рівне, вона раптом м’яко поклала руку на моє плече. «Ось там заправка… Зелена… Мені туди… І вибачте, я вже приїхала… - вона продовжила говорити своїми фірмовими рваними фразами, а завершила майже співаючи: Якось все так дуже несподівано вийшло…».
Ми дружно закивали головами, даючи зрозуміти, що і для нас все це трохи дуже несподівано.
На заправці до нас вже мигала фарами та аварійкою – … «Мазда»! Такої самої моделі, але темнішого кольору! А її водій був якимось контекстуальним близнюком першого драйвера: та ж сама супервпевненість у собі, злегка зневажливий погляд, артистизм рухів, навіть зовнішній вигляд.
Коли вони вже відцілувалися і новий водій акуратно перепаковував Ірині речі із мого багажника у свій, я думав тільки про одне: хто ж із них є більшим перфекціоністом?!! Бо якщо при посадці я вважав Першого якимось еталоном, то зараз побачив, що і Другий практично нічим не поступається: замочок до замочка, коробки із туфлями укладалися не лише за формою, але й за кольором…
А ще я подумав: якби ці мужчини були знайомі, вони би, напевно, дуже міцно дружили!!!
* Ім’я головної героїні на всякий випадок злегка видозмінено… )
У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським". >>
Замість того, щоб підвищувати цінність військової служби загалом, створювати стимули для професійного розвитку, підготовки кадрів, набуття нових спеціальностей та довгострокової кар'єри у війську, нам знову пропонують перерозподілити доплати між різними категоріями військовослужбовців. >>
Нічого подібного за масштабом і рівнем документування в польській історіографії не існує. Натомість цифра у 100 тисяч убитих поляків, яка сьогодні фактично закріплена в польському законодавстві та політичному дискурсі, не підтверджена жодним науковим дослідженням. >>
Покоління за поколінням ми падаємо у землю як зерна, але творимо щось більше за нас. Це прикінцева професорська цитата у новій - першій художній книзі історика і журналіста Олександра Зінченка "Два мільйони світанків (Трипільська таємниця)". >>
Дорогі мої сини і онуки («вовки і вовченята») — воїни ССО, які тихо приходять, роблять свою справу і тихо повертаються, вітаю вас з професійним Святом — Днем Сил Спеціальних Операцій! >>
Т. Г. Шевченка поховали в Україні на уже Тарасовій горі у Каневі, з якої
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий. >>