Вічний спокій без спокою: як ховатимемо мертвих

Демографічна диспропорція дається взнаки не лише тим, що пенсіонерів в Україні буде скоро більше, аніж працюючих. Те, що зараз на 64 новонароджених припадає 100 померлих, обіцяє обернутися (власне, вже обертається) на велику нестачу місць для поховань. Проблема настільки гостра, що нею переймаються на рівні прем’єр-міністра – з-під пера Гройсмана вийшов законопроект №8248, котрий привносить деякі новації в цій сфері. Уряд, таким чином, затіває ще одну реформу – «цвинтарну». Проте чи буде з неї користь?

Аби не переказувати зміст законопроекту, з яким можна ознайомитися на сайті Верховної Ради, зауважу, що основний акцент влада пропонує зробити на кремації та на облаштуванні цвинтарів по-європейськи: без могил, без пам’ятних споруд, без хрестів та надгробків. Мінімалістичного дизайну пам’ятні таблички про те, що в цьому місце покоїться прах такого-то, пропонується розміщувати у парках та скверах – але не тих, що вже існують, а нових, які облаштують у майбутньому.

В зв’язку із цим може виникнути велика проблема ментального характеру. Складно спрогнозувати, як зреагує соціум на відсутність «повноцінних» могил – тих, де можна влаштувати традиційні «проводи» абощо. Відчутний спротив майже напевне чинитимуть віруючі, тож боротьба за надгробки з хрестами також обіцяє бути запеклою. Однак головна небезпека, котра може нівелювати плани уряду, полягає навіть не в цьому. А в традиційній українській корупції та відсутності планування. Розглянемо це на прикладі Києва.

В столиці України ховати скоро буде ніде. Майже всі наявні 29 цвинтарів вже закрито. Ті ж, які працюють у напівзачиненому режимі, або дозволяють підпоховання в існуючі могили – до родичів, або тримають резерв для видатних діячів, «пільговиків» та бійців АТО. Єдиний діючий цвинтар знаходиться в 45 кілометрах від Києва, що створює проблеми з трафіком. Щоправда, якщо дуже треба, то з адміністрацією цвинтаря (навіть якщо він переповнений) завжди можна «домовитися». Ті, хто з цим стикався, говорять, що ціна «домовляння» стартує від тисячі доларів. Щоправда, у випадку із Байковим сума сягне 15-20 тисяч. 

Що робить у цьому випадку міська влада? Департамент житлово-комунальної інфраструктури Київради запевняє, що веде роботу з розширення кордонів Лісного та Південного кладовищ, а також «здійснює пошук земельних ділянок за межами Києва для будівництва нових цвинтарів». В цій відповіді, надісланій чиновниками на запит одного з медіа, криється велике лукавство. Раніше землі за межами населених пунктів перебували у віданні Держгеокадастру, але зараз вони, як правило, вже розпайовані місцевою владою та передані у довгострокову оренду.

Тобто те, що отримати ділянку під цвинтар й справді нелегко, є правдою. Однак органи влади, в чиїй компетенції знаходиться розподілення землі, з більшим задоволенням віддадуть її бізнесу – задля зведення торгових центрів, розважальних парків тощо. До речі, теоретично в Україні могли б виникнути й приватні цвинтарі, однак такого виду бізнесу не існує, і вигоди чи ризики його виникнення ніким не прораховані. Та якщо повернутися до землі, то наголошу ще раз: питання ділянок під цвинтарі ніяк не розв’язане, й навіть якщо ми перейдемо до «євроформату», на цвинтарні парки також знадобиться земля. Проте наразі немає жодного відчуття того, що столична влада усвідомлює цю проблему.

Бажання чиновників абстрагуватися від неї ілюструє й те, що будівництво нового крематорія у Києві відкладено на невизначений строк. На цей проект з бюджету міста цього року виділено 100 тисяч гривень, що є сміховинною сумою.  В постійній комісії Київради з питань житлово-комунального господарства говорять, що, згідно із Програмою соцекономрозвитку, зведення крематорія заплановано на 2020-2024 роки, хоча його потрібно було починати ще як мінімум декілька років тому. При цьому самим лише крематорієм проблему не вирішити – потрібен також і колумбарій, адже існуючий у Києві вичерпає ресурс приблизно за два роки.

Коріння нестачі як місць для поховання, так і відповідної інфраструктури ховається у відсутності зрозумілого плану розвитку Києва. Ще у 2013 році Генпланом міста було передбачено виділити під кладовища 211,5 га. При цьому Північне кладовище мало збільшитися на 68 га, а Південне – на 27,5 га, також влада планувала побудувати крематорій на Північному цвинтарі та колумбарні стінки в інших некрополях Києва. Однак нічого з цього реалізовано так і не було. Місто давно живе та забудовується цілком хаотично та непродумано, при цьому роль головного рушія будь-якого рішення чи дозволу відіграють хабарі чи близькість зацікавлених осіб до міської влади.

Доки подібний алгоритм не зміниться, користь від будь-яких новацій буде зведено до мінімуму. Те саме стосується й законопроекту, запропонованому Гройсманом. Запрацювати в Києві (за умови ухвалення його парламентом) документ зможе тільки при наявності плану розвитку міста. Оновленого плану, котрий врахує й потреби у цвинтарних парках, крематоріях та колумбаріях. Умовою для його реалізації є також ефективна робота правоохоронних структур, котрі запобігатимуть розквіту «цвинтарної мафії», себто хабарам за відведення місця тощо.

До речі, до позитивних моментів законопроекту можна віднести боротьбу з монополією в сфері ритуальних послуг і збереження конфіденційності даних про померлого. Працівникам правоохоронних органів, органів реєстрації актів цивільного стану, закладів охорони здоров'я забороняється повідомляти постачальникам послуг поховання адреси і телефони родичів покійного.

Така інформація користується попитом, й зацікавлені персони не шкодують за неї коштів, поглиблюючи корупційну складову процесу. А після отримання даних поховальні контори беруть родини померлих у справжню облогу, нав’язуючи свої послуги, причому за завищеними цінами. Відповідно до законопроекту, за розголошення інформації може наступити кримінальна відповідальність.

Остаточне слово за впровадження законопроекту належить парламенту. Депутати можуть його підтримати, але зміна ставлення до процесу поховання залежатиме також й від позиції міської влади, а ще від того, наскільки зможе перебудувати свою уяву про «гідний» похорон пересічний українець. Тут потрібна ціла революція у свідомості, і якщо вона відбудеться, містяни зможуть й зекономити на похованнях, й завдати удару по корупції. Хоча б в одній-єдиній царині.