Віримо Симоненку: Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Його рядки влучні як стріла і гострі як лезо, а лірика по-особливому прониклива. >>
Дєди воєвалі або Чого ж у 1945-тому парада не було?
12:12,
07.05.2017
Такі ми з появою купи інфи стали прошарені, так ми багато знаємо як воювати, як не правильно хтось воює, як не забезпечені досі амуніцією бійці.
От цікаво, як би то все у 1941-1945 виглядало, будь тоді соцмережі. Чи було б нині оце «деды воевали»і «вєлікає гасударство».
Як би в 1932-1933 виглядало, коли усім навколо про неурожай втирали?
Чого ж у 1945-тому парада не було, у 1946-тому, а ж до 1960-того?
Переможців не судять, але війна не має переможців. Війна – це бруд, біль, страх і купа несправедливості. Війна – це не подвиг Давида над Голіафом. Війна – це жертви, і нічого святкувати.
Мій дід воював. Лиш почути від нього про війну було нереально. Моя бабушка була на війні медсестрою, і єдина її про це історія, як її сібірячку від розстрілу врятувала українська мова, на яку зреагував молодий німецький солдат. І отих фронтових тихих сто грамів, то і була вся побєда.
– Дєди воєвалі, – лицемірно заявить якийсь черговий латентний скучатєль за рускім міром і піде в ресторан на місці тюрьми НКВС, де і рускіє і німці розстрілювали за інакомисліє, святкувати побєду.