"Євробачення" і Жлобство

У моєму містечку був фестиваль. Запустив його у 94-му році. І відбулося їх 20.

Приїжджали молоді, хто піднімався. Новоспечені зірки і т.д. Був дитячий конкурс вокалістів. Місцеві гурти теж мали шанси. Купа супутніх заходів. Три сцени.

Гроші збирали зі всіх підприємців. З міської ради йшли «листи щастя» із запропонованими цифрами. Ну і ще дещо додавали два Міністерства.

Не жирували. Купа бюджетників у канікулярно-відпускний час працювали на волонтерських засадах. В мене, як у худрука, була зарплата - 1000 грн. Раз у рік!

І чого я тільки не надивився і не наслухався за той час! Підприємці проклинали ці «листи щастя». Коли фест був на стадіоні з платним входом (1 грн), люди лізли через обмазаний солідолом паркан. Менти з охорони проводили десятками.

І ніхто з них не морочився, що бюджет втрачає кошти. Зато кожен при зустрічі міг спокійно плюнути в душу. Бо всі хотіли телевізійних зірок і на шару. А я хотів, щоб піднімалися молоді і місцеві музиканти мали хоч якісь шанси. І добре знав про халявний сир в мишоловці.

Та це тільки одна сторона. Про другу мало хто задумується. У кращі роки за оцінкою Володимира Шинкарука (він довгий час був ведучим) на стадіоні збиралося до 10 000 глядачів. Під вечір у центральних гастрономах купити поїсти була ціла проблема.

Вимітали все. І все це наповнювало міський бюджет. Окрім того, ставились атракціони, їхали торгівці сувенірами і т.д. І теж все платилося в бюджет. Не фестивалю - бюджет міста!

От хто подякував Джамалі за надану унікальну можливість наповнити бюджет?!...

Тільки вдавилися її гонораром. Про складові того гонорару вже написали і ще напишуть. Але цистерни гівна вже вилито. Вже й каліками називають українських музикантів. І хто? Той, хто вичавлює їх стільки років в ту саму Рашку власним жлобством?

До речі. Дехто з підприємців, що так проклинав мій, зроблений для міста фестиваль, під час війни став волонтером. Ну так – треба захищати власне майно. Заодно і Україну.

І не вмію поки що донести, що при інвестиції у власну культуру та розвиток власних дітей не доведеться волонтерити на війну. Як говорить мудра приказка – подякуй Господу, що взяв грошима. Тепер платимо ще й життями.

Зі жлобства та гівна, вилитого в душу, не пишуться геніальні пісні ні в мене, ні в Джамали, ні в будь-кого. А фестивалю вже три роки нема. Зато є війна. І жлобство. Поки що.

P.S. На всі організовані мною платні акції та концерти Дружина та Син ходять за гроші. Принципово. Окрім того, що допомагають в організації у міру сил.