Якби ви справді були людяними, шановні сусіди...

Дивним чином реакція на загибель російського військового літака розділила нас на політичних росіян і політичних українців більшою мірою, ніж сама війна.

Росіяни - незалежно від політичних переконань національності, громадянства (так, серед політичних росіян чимало і громадян України), місця проживання і ставлення до війни в Україні та Сирії - щиро вимагають від українців співчуття і розуміння їхнього болю.

Хоча практично ніхто з них не співчував українцям, коли падали їхні військові літаки, збиті росіянами або гинули їхні солдати і офіцери, вбиті росіянами.

Українці також щиро не розуміють, чому вони повинні співпереживати, коли йдеться про загибель військового літака, що прямував на військову базу на концерт для окупаційного контингенту, який тільки що вбивав дітей, жінок і людей похилого віку Алеппо.

Я ставлюся до людей, які не відчувають торжества і радості з приводу будь-якої смерті.

Але я прекрасно розумію емоції громадян країни, що воює, яка щодня при практично повній байдужості жителів сусідньої держави ховає своїх захисників.

Саме тому я не вірю в скорботу політичних росіян. Я вважаю її лицемірною і брехливою, як вважаю лицемірною і брехливою життя більшої частини з них під владою нелюдського і підлого режиму, що терзає мою Батьківщину.

Я точно знаю, що більшості з них наплювати на загиблих. Просто так потрібно себе поводити, щоб здаватися людяним.

А якби ви справді були людяними, шановні сусіди, ви б помічали не тільки свої катастрофи, а й наші.

Наших убитих, наших калік, наших позбавлених даху над головою. Наших дітей, порятунком яких від розв'язаної вами війни ви так пишаєтеся - і тикаєте цим нам в очі.

А ви знаєте, що коли ваша країна не бомбить, не вбиває, не стріляє - то не треба нікого рятувати?

Якби ви були людяними, якби ви були людьми, вами не правили б нелюди.

Віталій Портніков, Фейсбук, 25.12.2016