Боротьба триває. Ми переможемо.

У мене нема фото із Майдану. Нема фоток із намету. Тим більше – із Грушевського, КМДА, Будинка Архітектора.

Тоді не мало значення, що буде потім. Перемога та поразка були однаково близькі. Я боялась. Мені часто бувало страшно. Я вимикала телефон, виймала картку. Я просто була там, де мусила і робила те, що потрібно було робити.

І якоїсь миті стало байдуже, чим закінчиться моя особиста революція – страх минув. Після 22 січня, здається. Коли беркут гнав нас із Грушевського набарикади. Коли чоловіки старались вишикуватись у лаву і закрити собою Майдан. Коли падали хлопці поруч, просто на відстані кроку і розквітали під ними на чорному снігу червоні квіти...

Є багато людей, про чиї подвиги ніколи ніхто не дізнається.

...вона була тоді, з нами. А зараз – шрам на цілу спину і воля до перемоги. І сила в очах. Нелюдська просто...

...він – рок-зірка зі світовим іменем. Лишив все, і тягав шини. Бо так – правильно.

...вони – письменники. Їхали на презентацію книги, а потрапили на Майдан. Байдуже, на нові красиві вишиванки. Байдуже до всього. Бути тут. І не здаватись.

...він – лікар. Оперував. без кінця. скільки треба. Добре, що дочка вдома. В інституті. Раптом почув: «Тату, обрежно... Я зараз принесу знеболююче». Вона асистувала йому. Скільки вже часу – він і сам не знав.

...вона закрила свій цех, запустила волонтерів і вони до ранку шили чохли на бронежилети. Між тих, навіжених, міг би бути і її син. А може він там?

...вона – хірург. Вранці – операція. До дідька. Вона робила те, що повинна!

...вони виросли разом. Рок-клуб, кіно, репетиції. Не бачились 100 років. Зустрілись перед штурмом. Обійнялись. І пішли в атаку, щоб більше ніколи не губитись в житті.

...вона подзвонила: «Ти потрібна»... і троє дівчат, вишикувавшись шнурівочкою, тремтячи на холоді стали проти силовиків. Один на вухо шепнув: «Де ви були раніше???». І в голосі бринів відчай і надія. Ревіла...

... у нього син – ДЦП. Їдучи на майдан, дзвонив дружині: «Та я тут халтурку знайшов. Хліб розвожу. Малому на масаж буде...». А потім вимкнув телефон і сказав: «Мені б вернутися. Живим... Дитині я потрібен. Але вже як буде...»

... бізнесмен. Вночі подзвонили: «Милиці і ліки. Негайно. Під Афганське КПП. Під Стелу». Вранці було все. Приїхав сам. Особисто. Без охорони.

Є багато могил, які ніхто ніколи не знайде... Дякую вам. І пробачте, що жива. Що не закрила вас собою...

Це й досі мені болить.

Я дякую тим, кого послала мені доля за ці роки. Ви – справжні.

Дякую, що дозволили мені стати частиною великої історії. Я не назву зараз всіх. Вас – тисячі. І я – просто одна з вас.

Боротьба триває.

Ми переможемо.

Джерело