Вічний клич з минулого: витримати!
У найважчі моменти свого існування наші попередники дослухалися до зову своїх предків: «Витримати!». >>
Я не дуже здивувався, коли якийсь час тому десь прочитав, що російський пісняр Юрій Лоза висловився про те, що в музичному плані британські Бітлз не були чимось визначним. Я раніше десь читав цю думку. Тому подумав, що Лоза теж міг десь таке вичитати, а далі спробувати справити вигляд знавця і оригінала.
Але не так все просто. Парню явно не ймется.
Тепер Лоза обурюється присудженням Нобелівської премії американському співаку та авторові пісенних текстів Бобу Ділану.
При чому висловився Лоза так «витиевато», що склалось враження, що він не заздрить тому факту, що Нобелівка дісталась не йому, а Ділану, а реально казиться від того, що в тексті пояснення свого рішення конкурсна комісія вжила фразу про «велику американську пісенну традицію».
Лоза каже, що американські виконавці – усі містечкові. Немає традиції, немає американських шопенів і вагнерів, – цими словами Лоза втоптує в сільську багнюку недоношену американську культуру.
Широтою власного кругозору Лоза вражає наступним висновком – Висоцький кращий і важливіший за Боба Ділана.
Не знаю.
Я тільки дивуюсь, яким боком Лоза (та і Висоцький) до традицій Шопена, Вагнера чи Чайковського? Хіба що насвистувати щось із класики уміє.
Не зрозуміло також чому присудження премії в галузі літератури викликало такі гарячі переживання Лози за пісенну традицію?
Але логіка ніколи не була сильною стороною великої російської традиції заздрощів.
У найважчі моменти свого існування наші попередники дослухалися до зову своїх предків: «Витримати!». >>
Ми переживаємо дуже складні часи повномасштабної російсько-української війни. Однак прийде весна. >>
Нинішні дописи з соціальної мережі — про події, які ввійшли в історію. >>
«Україна молода» продовжує друкувати найцікавіші дописи із соціальної мережі «Фейсбук», які віддзеркалюють події та емоції російсько-української війни, повномасштабний період якої триває уже три роки й одинадцять місяців. >>
Це не просто намети у дворах Київської Троєщини. Це — вівтарі нашої волі. Ворог знову намагається занурити нас у середньовіччя, відібравши світло, воду і тепло. >>
Мій старший колега по перу Валерій М’ятович в одній зі своїх книжок, де дія відбувається в його степовому центральноукраїнському краї >>